Главная > Научная школа > В.А. КОСЯК. Автореферат докторской дисс...

В.А. КОСЯК. Автореферат докторской дисс...

Людина та її тілесність у різних формах  культури: досвід філософської інтеграції

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

КОСЯК Валерій Андрійович

 

 

УДК 168.522

 

 

 

 

ЛЮДИНА ТА ЇЇ ТІЛЕСНІСТЬ У РІЗНИХ ФОРМАХ

КУЛЬТУРИ: ДОСВІД ФІЛОСОФСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

 

 

Спеціальність 09.00.04 – філософська антропологія,

філософія культури

 

 

 

 

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2006

Дисертацією є рукопис

 

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка і кафедрі соціально-гуманітарних дисциплін Української академії банківської справи.

 

Науковий консультант

доктор філософських наук, професор Щербина-Яковлева Олена Юхимівна, Українська  академія банківської справи, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

 

Офіційні опоненти:

 

доктор філософських наук Хамітов Назіп Віленович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник відділу філософської антропології

 

доктор філософських наук, професор Левицька Олександра Іванівна, Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченка МОН України, професор кафедри філософії

 

доктор філософських наук, професор Степаненко Ірина Володимирівна, Харківський національний педагогічний університету імені Г.С. Сковороди МОН України, професор кафедри філософії

 

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії науки та культурології, м. Київ.

 

 

Захист відбудеться 19 січня 2007 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

 

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

 

 

 

Автореферат розісланий 15 грудня 2006 р.

 

 

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук                                         Ситніченко Л.А.

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. На сьогодні "тіло" стало одним із найпопулярніших сюжетів у західному філософському дискурсі, на основі чого до кінця XX ст. виникла "філософія нової тілесності", яку тільки починають освоювати вітчизняні філософи. До поняття тілесності все частіше звертаються гуманітарії, які досліджують тіло людини в різних соціокультурних контекстах. Це підвищує статус тілесності, традиційно периферійної в європейському менталітеті, до рівня загально-гуманітарної категорії. Однак "людина тілесна" усе ще не належить до інтелектуального поля нашої культури, яка виключає нерідко те, що потрібно тілу і мусує протягом століть конфлікт, що претендує стати базовим, між тілесним і духовним у річищі дихотомічних уявлень про людину, під впливом яких знаходяться як сфера повсякденних уявлень, так і деякі теоретичні концепції. Ця бінарна опозиційність продовжує протистояти аналізові тілесності в парадигмі психотілесної (духотілесної) цілісності з підвищенням тілесного ("зарядженого" духовним), яка до початку XXI ст. стає пріоритетною у синтезі знань про людину.

Філософська і соціогуманітарна "реабілітація" людського тіла, десублі-мація тілесного, фізіологічного, біологічного як "мирне повстання життя і потягів" проти "непочуттєвого раціоналізму", відродження ідеї тіла і тілесності в Новітній час – усе це торкається повного кола соціокультурного знання і стає новою антропологією – антропологією тіла. Це свідчить про занепокоєність людства про долю власного реального, субстанціонального існування тіла і про розширення предметної зони в самопізнанні людини, про невичерпані потенції розуму, що пізнає, спрямованого до пізнання "таємниць тіла" на всіх рівнях його функціонування – повсякденному, художньому, науково-теоретичному.

Починаючи з 60-х років XX ст. складається своєрідна телеологія тілесності, визнання "права тіла на істинно людське існування" (М. Бердяєв). Це "право тіла" стає досить актуальним до початку третього тисячоліття, коли людство підійшло до меж свого фізичного існування, і стан нашого тіла, його зовнішній вигляд, його пізнані і непізнані можливості цікавлять нас не менше (якщо не більше), ніж нескінченні соціальні протистояння; коли, говорячи словами О. Шпенглера, фаустівське мислення починає пересичуватися технікою, тяжитися великими містами і схиляється до більш простих, близьких до природи форм життя, до занять спортом.

Тіло є першоосновою сутнісних сил людини і домінує серед них. Фізичні кондиції значною мірою обумовлюють образ, якість і стиль життя особистості. Тіло, окультурене спортом, стає носієм не тільки власне фізичних, але й естетичних достоїнств. Цей короткий "маніфест тіла" дає очевидні підстави вважати, що так само, як самопізнання дитини починається з пізнання свого тіла, пізнання людини повинне ґрунтуватися на вивченні закономірностей її тіла.

Тіло як біологічний організм із відповідними функціями пізнається біоло-гією, фізіологією, нейрофізіологією, біологічною антропологією. У знятому виді цей рівень людинознавчої інформації присутній у знанні психологічному, філософсько-антропологічному, культурологічному, педагогічному тощо. Тіло як фізіологічний субстрат людської індивідуальності, власне, не є безпосереднім предметом цих дисциплін, але в схованій формі відображається ними. Ця "прихована форма" часто не задовольняє дослідників тому, що людська тілесність явно або імпліцитно присутня, лежить в основі предметно-практичної і духовної діяльності. Саме нею визначається становлення і розвиток матеріальної культури, мистецтва, релігії, моралі, педагогіки, способів комунікації, економіки, соціальної психології тощо – усіх видів людської життєдіяльності, усіх форм соціального й індивідуального буття людини. Тому ступінь залучання "знань про тіло" у теоретичне пізнання повинне бути значно більшим, ніж є на сьогодні.

Образ "людини взагалі" (категорія класичного західного гуманізму) пови-нен змінитися образом живого, конкретно-історичного суб'єкта, "цієї людини", що акумулювала у собі природне, соціальне і культурне. Тілесна організація індивідів виступає в цій триєдності як якийсь базис, яким природа наділила людину.

Рух від найбільш загальноприйнятого узагальненого гносеологічного, методологічного, соціально-філософського опису людини як абстрагованого суб'єкта мислення, пізнання, соціальної діяльності до конкретного філософсько-антропологічного і культурологічного відображення людини з її реальним ставленням до світу можливий лише за умови розгляду людини як багаторівневої біосоціокультурної системи, що саморозвивається і самоорганізується. Тіло є природною формою її існування. Разом  з тим тілесне "Я", як основа нашої самості, не заповнює її повністю. Біологічна, фізіологічна сутність людини внутрішньо присутня у соціокультурних рівнях її сутності і виявляє себе вже не в тілі як такому, а в людській "тілесності". Тілесність є чимось більш широким, ніж тіло. Це присутність тіла при інших людських атрибутах, його базисність і фундаментальність, необхідність і неминучість, загальне детермінуюче самовиявлення через те, що в людині не є тілом, але неможливе без нього.

Тілесність, так само як і духовність, є провідним атрибутом людської індивідуальності, тому вона досліджується на різних рівнях пізнання. Різноманіття підходів до цього феномену обумовлено тим, у які системи об'єктивних і суб'єктивних характеристик людського буття його включають, у якій форми культури, у якій епістемі розглядають. На сьогодні уявлення про сутність тілесності, її значення в людському бутті містять величезний обсяг інформації. Цілком закономірним є перетворення феномену тілесності на предмет поліепістемного інтегрального філософського осмислення. Неможливо одномоментно охопити проблему тілесності в повному її обсязі. У той же час неправомірно розглядати лише один якийсь приватний її аспект, поки немає дослідження, що дає загальні, універсальні уявлення про сутність, функції, значення, формування людської тілесності.

У своєму дослідженні дисертант виходив з розуміння того, що тілесність є об'єктом сприйняття, осмислення, тлумачення і навіть практичного впливу з боку багатьох форм пізнання, кожна з яких застосовує до неї, як свого об'єкту, власні методологічні прийоми, включає її у своє специфічне коло категорій. Окремі епістеми пізнання тілесності в деяких моментах змикаються, збігаються одна з одною, але в цілому залишаються автономними, зберігають свою специ-фіку. І  в кожній із епістем накопичене різноманіття точок зору, думок, концеп-цій від взаємодоповнюючих до таких, що цілком виключають одна одну, що в цілому сприяє створенню більш об'ємного (голографічного) образу досліджуваного об'єкту.

Бажаний синтез знання про людину, утвердження і зміцнення парадигми її психотілесної нерозділеності висовують імператив філософської легітимації "людини тілесної".

Парадигма тілесності в самопізнанні сучасної людини представлена в методологічній плюральності з соціокультурним осмисленням онтологічного статусу тілесності в роботах М.М. Бахтіна, І.М. Биховської, Л.В. Жарова, В.І. Іванченка, І.С. Кона, Б.В. Маркова, П.Д. Тищенка та ін.; із залученням знань про тілесне з філософії життя (В. Дільтей, Г. Зіммель, Т. Лессінг, Ф. Ніцше, О. Шпенглер), екзистенціальних і феноменологічних  концепцій буття (М. Гайдеггер, Е. Гофман, Е. Гуссерль, А. Камю, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартр, А. Франк, К. Ясперс), психосоматики (В.Ю. Баскаков, Г.А. Бондарєв, Е. Канетті, А. Менегетті, В.М. Нікітін, Г.А. Сєрова, О.С. Суворова, А.де Сузнель, В.Д. Тополянський, М.В. Струкова та ін.), із "філософії нової тілесності" (Н.Т. Абрамова, Р. Барт, Г. Буркхард, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, Ж. Дерріда, Л.В. Карасьов, Ж. Лакан, Л.П. Мальцева, В.А. Подорога), філософії фемінізму (С. де Бовуар, О.В. Вороніна, І.А. Жеребкіна, Л. Ірігарей, Ю. Кристєва, Е. Шоре), філософії статі (О. Вейнінгер, Є.П. Ільїн, Г.І. Кабакова, О. Лоуен, В. Райх, В.В. Розанов, М. Теун, Е. Фромм, М. Фуко, Н. Хамітов, М. Шелер).

Методологічно значимими для поліепістемного розгляду тілесності людини є також дослідження В.П. Івановим тілесності у контексті світоглядних проблем становлення людини і діяльності, а також роботи українських дослідників, присвячені різноаспектному філософському осмисленню феномену тілесності на початку XXI ст. (А.П. Возний, Л.М. Газнюк, О.Є. Гомілко, Ю.Д. Доброносова, Г.П. Ковадло, В.Л. Кулініченко, В.Ф. Чешко, А.О. Осипов, В.Г. Табачковський, Е.Г. Шестакова та ін.).

 Коеволюційний процес перетворення біофізіологічної тілесності людини в біосоціокультурну цілісність простежений у дослідженнях з расовою, кон-ституціональною, статевою і соціонормативною проблематикою (В.А. Геодакян, М.С. Каган, В.П. Казначєєв, Р.С. Карпинська, Б.А. Нікітюк, К. Леві-Стросс, З. Лев-Старович, М.М. Моісєєв, В.І. Мільдон, А. Печчеї, Т.С. Соболєва та ін.); з осмисленням людської "незакінченості" і специфіки (В.П. Алєксєєв, М.О. Бердяєв, В.І. Вернадський, А. Гелен,  К. Гьосслер, Е. Кассірер, А. Кестлер, В.А. Лекторський, Е. Морен, Т.І. Ойзерман, Х. Ортега-і-Гассет, Г. Плеснер, І.Т. Фролов,  Т. де Шарден, О.Ю. Щербина-Яковлєва, Г.А. Югай, К.Г. Юнг та ін.

Для виявлення "тілесних складових" у міфології, містиці і магії проведені селекція та аналіз текстів, які прямо (Н.С. Автономова, А.В. Амфітеатров, Е. Вандерхілл, Гомер, П.С. Гуревич, І.Т. Касавін, Ф.К. Кессіді, Е.М. Мелетинський, Папюс, М.М. Стеблін-Каменський, А.А. Тахо-Годі, Д.Д. Фрезер, К. Хюбнер та ін.) і опосередковано (М. Волошин, Вольтер, І.А. Герасимова, Е.І. Ільєнков, С.Б. Кримський, О. Лоуен, В. Петров, Г. Померанц та ін.) експлікують ці субкультури.

Номінації ранніх релігій "релігіями тіла", домінування тілесного в язичницьких релігіях і мистецтві античності, антиномії християнського імперативу зречення від тілесного світу, зниження поклоніння християнським символам в епоху Відродження обґрунтовані аналізом Біблії, робіт В.В. Бичкова, Р. Бультмана, В. Зеньковського, Е. Косідовського, Ю.В. Книшенка, Б. Рассела, Е.Ж. Ренана, В.В. Розанова, Еразма Роттердамського, Е. Сведенборга, Г. Спенсера, Е.Б. Тайлора, П. Тілліха, С.О. Токарєва, Д.Д. Фрезера, Н. В. Хамітова, П.Д. Юркевича та ін.

У софійній рефлексії зближення і віддалення тілесного і духовного у свідомості людей в різні історичні епохи простежені від "осьового часу" до наших днів. Аналіз робіт С. Вівекананди, С. Госвамі, С. Прабхупади, С. Радхакрішнана, Сатпрема, Д.Т. Судзукі, Г. Хоуна, А.Н. Чанишева, Є.Г. Яковлєва та ін. дозволив виявити непопулярність дихотомії тіла-духу у стародавніх індійських філософсько-релігійних вченнях. Неактуальність протиставлення тілесного і духовного в античності показано на основі аналізу світогляду мілетців, кініків, піфагорійців, праць Платона, Аристотеля, В.П. Горана, Е. Гуссерля,  Ф.К. Кессіді, І.М. Нахова, Д. Радьяра та ін. Осмислення драматизму "роззіннятості" тіла і душі у середньовічній свідомості  й апології їхньої єдності з реабілітацією тіла в пантеїзмі Відродження здійснено з опорою на дослідження М.В. Алпатова, Г.М. Бояджієва, І.С. Свенцицької, Б. Спінози, творів Дж. Боккаччо, Ш.де Костера та ін. Експлікації декартівських уявлень про дві субстанції – матерію і душу, обґрунтування позитивності подолання  дуалізму тіла і душі, зміцнення парадигми психотілесного (духотілесного) синкретизму, аргументація тілесного життєрозуміння як основи почуття життя здійснені з залученням досліджень М.О. Бердяєва, А.І. Болдирєва, С.М. Булгакова, У. Джемса, В. Дільтея, К. Гельвеція, П. Гольбаха, Г. Зіммеля, С.Б. Кримського, Т. Лессінга, О. Лоуена та ін.

Естетичне осмислення "людини тілесної" у співвідношенні зовнішнього і внутрішнього, формального і функціонального, тілесного і духовного потребувало аналізу естетичних уявлень Платона, Г. Гегеля, робіт А.Я. Зіся, О.Ф. Лосєва, Д. Лукача, Ю.Б. Сергієвської, В.С. Соловйова, М. Фічіно та ін. Обґрунтування природних передумов фізичної краси людини здійснено спираючись на твори Ч. Дарвіна, І. Єфремова, І.В. Муравова та ін. Неперспективність вимірів краси людини, обчислень її тілесної "норми" і еталону опосередковано дослідженнями Дж. Аргана, К. Гьосслера, І. Канта, В.С. Корнієнка, Г.В. Лейбніца, С.Д. Міхнова, Саккетті, М.Я. Сарафа, В.І. Столярова, Л.М. Столовича, В. Хогарта та ін. Роботи Н.А. Дмитрієвої, М.І. Крюковского, Й. Гейзінги, М.Г. Чернишевського стали орієнтирами для історичної ретроспективи естетичних інтерпретацій габітусу людини.

Теоретичними підставами для дослідження тілесності в соціокультурному вимірі стали коеволюційні погляди про розвиток тіла, що мислить і почуває – мозку і сенсорних систем (П.К. Анохін, К. Маркс, М. Мід, Е. Морен, Г. Парсонс, В.М. Русалов, В.С. Швирьов, В.П. Ефроімсон); осмислення тілесності в повсякденній культурі (Ю.В. Книшенко, Л.Т. Левчук, М.Епштейн та ін.) і в "моделях культурної людини" (Платон, С.Б. Кримський, Е.А. Поздняков, Е. Савицька та ін.); соціокультурна детермінованість психотілесних характеристик людини (Г.С. Батіщєв, Д. Белл, Ж. Бодрійяр, Л.П. Буєва, І.М. Биховська, М.М. Візітей, Л.П. Грімак, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, К. Клакхон, В.А. Кутирьов, Б.В. Марков, Г. Маркузе, М. Мерло-Понті, М. Мосс, Ф. Ніцше, Ю.В. Рождественський, М.В. Розін, В.І. Столяров, Е. Тоффлер, Д. Фаст, Е. Хол,  К. Хайнеманн, А. Франк, З. Фрейд, Е. Фромм та ін.).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація пов'язана з загальним напрямком філософських досліджень самоорганізації і проблем коеволюції кафедри філософії і соціології Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка і виконувалася в межах комплексної цільової програми № 0194 "Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України".

Метою і завданнями дослідження є осмислення тілесності як багатомірного екзистенціального атрибуту людини; здійснення на засадах соціокультурних репрезентацій тілесного і духовного (тіла і душі) гуманітарного поліепістемного аналізу колізій їх зближень і віддалень, історично сконструйованих людською свідомістю; зміцнення парадигми психотілесної цілісності.

Завдання дослідження:

– осмислити багатомірне поняття тілесності як філософсько-антро-пологічну категорію в синергії філософського, наукового і позанаукового самопізнання;

– визначити значимість феномену тілесності для цілісної концепції людини;

–                       проаналізувати коеволюційний вплив на людську тілесність і проход-ження людиною шляху від біофізіологічного стану до біосоціокультурного статусу;

–                     

– охарактеризувати  тілесну "відчутність" міфологічних образів і магічну мову ритмопластики як актуалізацію в танці "світу загальної єдинотілесності";

– дослідити тілесні основи ранніх релігій, протистояння язичного світу (релігії тілесного) християнству (релігії безплотного) і антиномії християн-ського ставлення до тілесності;

– виявити суперечливість стародавніх філософських уявлень про єдність тілесного-духовного і їх дихотомічність у середньовічній свідомості;

– показати невідбутність тілесного сприйняття світу і сприйняття тілесності світу як основи почуття життя;

 – визначити співвідношення понять красивого і прекрасного як пред-метів думки про "людину  тілесну" і показати проблематичність переносу на неї уявлень про норму, еталон і "закони" краси;

– розглянути "людину тілесну" у соціокультурному вимірі;

– виявити передумови стійкого положення картезіанського дуалізму і визначити фактори, що сприяють зміцненню парадигми психотілесного синкретизму.

Об'єктом дослідження є тілесність як багатомірний соціокультурний атрибут людини.

Предмет дослідження – людина та її тілесність у різних формах культури.

Методологічні основи і методи дослідження. Концептуалізація тілесності здійснена на класичних, некласичних і постнекласичних філософських основах з апологією людського в людині, з використанням ідей і теорій, напрацьованих науковим і позанауковим знанням, з опорою на філософську антропологію й інші антропології, філософію культури, філософію життя, "філософію нової тілесності", з реалізацією психоаналітичного, феноменологічного, екзистенціального, герменевтичного, діалектичного, синергетичного, коеволюційного інтегративних методологічних підходів. У дисертації залучені дані психологічних і психосоматичних досліджень, які фундирують парадигму психотілесної єдності, відкриття нейрофізіології кінця XX ст., що підтверджують зв'язок між концептуалізацією, почуттєвим сприйняттям і моторними системами тіла людини. У дослідженні застосований також аналіз систем знань про людину, принцип додатковості для діалектичної повноти опису феномену тілесності-духовності, історичний і компаративний аналіз, категоріально-концептуальний аналіз художньо-літературних текстів, метод інтерпретації і логічного конструювання, загальнонаукові методи пізнання.

При необхідності автор звертався до міркувань, що засновані на досвіді, спостереженнях, інтуїції, до пластико-варіативного стилю мислення, "художньої методології", що переборює "жорсткість" системного підходу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше розроблена і застосована програма поліепістемного дослідження людської тілесності, розширені соціогуманітарні її інтерпретації, зміцнений її статус як філософської проблеми, виявлена її мультиверсійність на особистісному, груповому, соціальному і культурному рівнях.

Новизна наукових результатів міститься в таких положеннях:

– показано, що поняття людської тілесності має велике семантичне поле і виступає як універсальна філософсько-антропологічна категорія, що вимагає багатомірного, поліепістемного філософського свого осмислення з залученням різних форм знання;

– обґрунтовано, що включення тілесності в контекст епістемологічного, методологічного і предметно-практичного знання про людину розширює можливості цілісного розуміння людини і веде до множення парадигм, концепцій, антропологій і тлумачень людини;

– проаналізовано різноманіття тілесних характеристик людини, їх трансформації в коеволюційному біосоціокультурному співрозвитку. Простежено окультурення людини в процесі звільнення її з-під тотальної влади тіла і всеприсутності Еросу, взаємозв'язок удосконалення тіла і духу,  своєрідність національної психотілесної конституції, нескінченність коеволюційного пере-творення тілесного і духовного як категорій одного рівня спільності, проблематичність визначення специфіки людини у зв'язку з великою розмаїтістю її версій;

– охарактеризовано тілесну "відчутність" міфологічних образів у їх полісемантичності і поліморфності, тілесність міфолого-містичної уяви. Виявлено сутність стародавньої ритмопластики як актуалізації ритмомислення у "світі загальної єдинотілесності". Показано тілесну природно-людську спільність, у якій тіло природи і тіло доцивілізованої людини є органічною єдністю, а людина будує свої дії згідно з бажаннями свого тіла, "тілесні" шляхи входження в незвичайні стани свідомості;

 – досліджено заснованість ранніх релігій – "релігій тіла" – на уявленнях про вплив незримого, небесно-тілесного, на зв'язаності з тілесним універсумом і власним тілом, турботі про органічні потреби, вірі в тілесне безсмертя. Силою "тілесної присутності" пояснюється домінування тілесного в релігіях і мистецтві стародавніх греків, антиномічне ставлення до тіла в християнстві, пантеїзм Відродження, відхід християнства на периферію європейської культури в Новітній час;

 – виявлено, що в стародавній східній філософії (ведична культура і буддизм) тілесне життя людини мислиться гідним поваги, одухотворювання, а в його еротизмі – і обожнювання; духовне в людині не протиставляється тілесному, сама тілесна діяльність розуміється як виробник відчуттів, сприйняття, інтелекту і мислення, що передбачає філософські здогади ХVІІІ ст. й аргументи молекулярної біології на рубежі XX–XXI ст. про існування "розумової речовини" (Л.Л. Кисельов). Разом з тим у стародавній індійській філософії непозбутнє і м'яке, але таке, що набуло характеру домінанти, повчання людині про те, що "зачарованість матеріальною спрямованістю" позбавляє її здатності трансцендування для зосередження на Всевишньому як умові духовного удосконалення. Амбівалентне ставлення до тілесного універсуму притаманне й античній філософії, її сильна прив’язаність до почуттєвого світу сполучається з її ж містичним потягом до підвищення  душі людини в трансцендентний світ. Трагедійність же середньовічних колізій тілесного і духовного обумовлена особливостями масової свідомості тієї епохи;

– показано, що людині важко давалася християнська спрямованість до безплотного, що знайшло яскраве вираження в культі природної людини в епоху Відродження: зімкнулися, нарешті, як в античності, паралелі тілесної і духовної природи людини, які були розняті в епоху Середньовіччя. У Новий час ця нелегко знайдена цілісність знову руйнується в європейській філософській свідомості, яка засвоїла декартівський дуалізм. Однак у цей же час у мистецтві бароко почуттєве, тілесне життя людини, всупереч "мислю, отже, існую", продовжує маніфестуватися як есенціальне у всьому її пластичному різноманітті і осмислюється у філософських категоріях в епоху Просвітництва;

– визначено співвідношення понять прекрасного і красивого за допо-могою аналізу різноманітних проявів внутрішнього в зовнішньому в "людині тілесній". Показано неперспективність вимірювальних підходів до фізичного еталону людини та історичну мінливість інтерпретацій "правильного" тілесно-го вигляду людини, актуальність естетичного осмислення статевого димор-фізму і кращість оперування не "законами" краси, а її характеристиками;

– розглянуто  "людину тілесну" у соціокультурному вимірі з виявленням начал "дресури" тіла як складової процесу окультурення людини, детермі-нованості властивостей психіки людини його тілесністю, значимості тіла в "моделях культурної людини", соціокультурної заанґажованості тілесних ха-рактеристик людини. Показано різноманіття і суперечливість культурогенних впливів на людину. Підкреслено статус тілесної (фізичної) культури як базового шару культури людства й інституту реабілітації тіла в Новітній час;

 – відтворено ретроспективу взаємовідношень тілесного і духовного начал у їх взаємних зближеннях і віддаленнях, які конструюються людською свідомістю у різні історичні епохи. Виявлено, що впливове положення картезіан-ського дуалізму обумовлено величезним багажем дихотомій, розколів і опо-зицій, що напрацьовані за дві тисячі років християнською і постхристиянською культурою. Визначено, що парадигму психотілесної (духотілесної) цілісності людини фундирують онтологічне і соціокультурне ослаблення "коренів" дуа-лізму в Новітній час, який позначений втратою сучасною людиною сили вітальності і духовності; логіка нової некласичної науки, що спирається на синергетичну картину світу; "філософія нової тілесності", що відмовляється від презумпції бінаризму і дуалізму тіла й духу; концепція "тілесно втіленого розуму", що ґрунтується на останніх відкриттях у галузі нейробіології; оберненість європейського менталітету до філософської мудрості Сходу, що здавна сповідує цілісність  Всесвіту, єдність матерії та енергії, тіла і духу.  

Практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в компонентах новизни положень, що виносяться на захист, розширенні і поглибленні уявлень про тілесне, зміцненні філософсько-категоріального статусу поняття людської тілесності, виявленні ефективності різних методологічних підходів до її аналізу в багатомірних перипетіях тілесного-духовного, у поліепістемному і разнорівневому осмисленні феномену тілесності як есенці-ального та екзистенціального атрибуту людського життя, виявленні тілесних основ універсуму людської діяльності, відчування і мислення, в апології тіла і детермінованій констатації "пришестя" його на авансцену європейської культури й у філософський дискурс, у відтворенні ретроспективи союзу і колізій тілесного і духовного, фундируванні  парадигми психотілесного синкретизму. Результати дослідження значимі для уточнення філософсько-антропологічних теоретичних уявлень, поглиблення методології соціокультурного гуманітарного пізнання, вони вказують на актуальність більшого залучення "знань про тіло" у вітчизняне теоретичне пізнання і філософію людини.

Матеріали дослідження можуть бути використані в подальших теоретико-методологічних розробках питань соціокультурного життя особистості і суспільства, теорії самопізнання, конструюванні нових антропологічних версій, поглибленні методології наближення до можливої концепції цілісної людини в її біосоціокультурній і тілесно-душевно-духовній триєдності; у викладанні відповідних тем нормативного курсу філософії в гуманітарних вузах і спецкурсів із проблем філософської антропології і філософії культури. Основні положення дисертації можуть слугувати методологічною підставою для прикладних соціогуманітарних досліджень, розвитку теорії і практики удосконалення особистості.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювалися на кафедрі філософії і соціології Сумського державного педагогічного університету    імені А.С. Макаренка, на кафедрі соціально-гума-нітарних дисциплін Української академії банківської справи, у відділі філософської антропології Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. Результати роботи доповідалися на  наукових і науково-практичних конференціях: науково-практична конференція "Актуальні проблеми навчання в педагогічному вузі" (Ізмаїл, 1993), I Міжнародна науково-практична конференція "Фізична культура та здоровий спосіб життя" (Вінниця, 1993), I і ІІ Республіканська науково-практична конференція "Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні" (Луцьк, 1994, Київ-Луцьк 1996), Міжнародна науково-практична конференція "Фізична культура, спорт та здоров'я нації" (Вінниця, 1994), Міжрегіональна науково-практична конференція "Сучасна освіта і проблеми виховання творчої особистості" (Суми, 1994), Республіканська науково-практична конференція "Проблеми культури педагогічного спілкування як одного з провідних факторів навчання і виховання" (Суми, 1996), Всеукраїнська наукова конференція "Лінгво-філософські аспекти гуманітарної освіти" (Суми, 1998), ІІІ науково-теоретична конференція " Людина: дух, душа, тіло" (Суми, 1999), ІІ Міжвузівська науково-практична конференція "Сучасна картина світу: Інтеграція наукового та позанаукового знання" (Суми, 2001), ІІІ Міжнародна науково-практична конференція "Сучасна картина світу: Інтеграція наукового та позанаукового знання" (Суми, 2003), науково-практична конференція "Пізній радянський марксизм: філософія versus ідеологія" (Київ, 2003), Всеукраїнська наукова конференція "Філософські проблеми синергетики: постнекласична трансформація наукового знання" (Суми, 2003), ІІІ Міжнародна науково-практична конференція "Гуманізація вищої освіти: філософські виміри" (Суми-Бердянськ, 2003), Всеросійська науково-практична конференція "Теоретичне і технологічне забезпечення освіти у сфері фізичної культури і спорту в навчально-педагогічному комплексі" (Тольятті, 2003), Міжнародна наукова конференція "Теоретичні та методичні засади розвитку мистецької освіти в контексті європейської інтеграції" (Суми, 2004), І і ІІ Всеукраїнська наукова конференція "Біосоціокультурні та педагогічні аспекти фізичного виховання і спорту" (Суми, 2000, 2005), Міжнародна наукова конференція "Наука. Синергетика. Освіта" (Суми, 2005).

Матеріали дисертації використані в розробці нормативних курсів з теорії спорту, педагогіки спорту, філософії, естетики, естетики спорту, філософії спорту. Затребувані вони магістрантами та аспірантами.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 3-х монографіях: "Епістемологія людської тілесності" (21,25 д.а.), "Ритм, його якісні і кількісні інтерпретації" (3,0 д.а.), "Тілесність у контексті краси і спорту" (6,3 д.а.), у 26-ти статтях у спеціальних і інших наукових виданнях, у тезах.

Структура роботи визначена її метою і завданнями. Дисертація (повний обсяг 430 сторінок) складається з вступу, семи глав, кожна з яких містить підрозділи і супроводжується висновками, загальних висновків і списку використаних джерел, який складається з 720 найменувань (обсягом 48 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, визначені мета і завдання, об'єкт, предмет, методологія і методи дослідження, показана наукова новизна отриманих результатів, їх практичне і теоретичне значення, названі форми їхньої апробації, подана інформація про публікації, у яких висвіт-люються основні положення роботи, подані загальні відомості про дисертацію.

У розділі 1. Категорія тілесності в людському самопізнанні (методоло-гічний контекст) проаналізовано ступінь розробленості проблеми, визначені перспективи і напрямки, методологічні і концептуальні засоби її дослідження. У підрозділі 1.1. Людина у  тілесному універсумі показано, що осмислення людиною самої себе в науковому і позанауковому баченні як рівноправної істоти тілесного універсуму дає підстави для розгляду тілесної організації людини як передумови людської історії, розуміння її місця в інтегративній картині світу, у якій "тілесна людина", будучи  сполучена з тілесним світом, усвідомлює і необхідну відособленість свого тіла як носія "образу себе" від іншого світу.

У підрозділі 1.2. Проблема цілісного розуміння людини визначено, що залучення людської тілесності до контексту епістемологічного, методологічного, предметно-практичного ставлення людини до світу і самої себе розширює можливості цілісного розуміння людини. Знання про людину можуть накопи-чуватися за допомогою зближення раціонального і почуттєвого, наукового і позанаукового, а також за допомогою невербального наявного знання, що лежить в основі всіх наших сприйняттів "на основі тіла" – взагалі "гуманітаристикою", яка може бути позалогічною, але завжди  "людською". Матеріал для цілісного знання про людину може збиратися з усього плюралістичного розмаїття методологічних полів, хоча такий евристичний пошук веде до збільшення концепцій людини, появи нових парадигм, антропологій і версій людини.

У підрозділі 1.3. Людина як об'єкт математичної формалізації роз-глянуто актуальність міри математизації як реалізації прагнення сучасної науки до числа і символу у вивченні настільки мінливого, "плинного" і ексцен-тричного об'єкту, яким є людина. Свій ідеал наука бачить у максимальному  використанні математичних методів. Такий ідеал можна прийняти, якщо розуміти математику так, як її розуміли в античності – рівнозначною "гносису", причетною духовного світу, яка дозволяє її адептам у найчистішій символіці чисел спілкуватися з "сутностями" до і поза їхньою даністю в "явищах", у всьому обсязі своєї семантики рівній "знанню", "науці про все", – як у піфагорійців і Платона.

У підрозділі 1.4. Інтегративна роль філософського пізнання людини показано, що в постнекласичній загальнонауковій і гуманістично орієнтованій картині світу, що створюється на основі концепції універсального еволюціо-нізму, з її уявленнями про поширення розвитку на всі сфери буття, встанов-ленні універсальних зв'язків між неживою, живою і соціальною матерією, філософія (при відомому скептичному ставленні до неї) необхідно виступає замковим каменем у зводі знань про людину (і людину тілесну). Саме в логосі і софійності, у людинорозмірному науковому і позанауковому баченні себе осмислює людина своє світовідчуття, коли знаходиться у ряді інших істот, у ряді інших тіл універсуму. Її тіло поєднує "Я" і зовнішній світ. Воно – лише елемент серед інших елементів. Не привілейоване, не виняткове, зрівняне з усіма іншими тілами у праві "бути"  і бути присутнім. Акцентовано  позначену у підрозділі 1.2. проблематичність сходження до нового синтезу знань про людину,  який би задовольняв.

У підрозділі 1.5. Людська  "тілесність", людське "тіло". Визначення поняття людської тілесності проаналізовані поняття "тіло" і "тілесність" з виявленням багатьох можливостей інтерпретації останнього. Показано, що на сьогодні поняття тілесності набуло семантичного поля, яке перевищує семантику поняття "тіло". "Тіло" – це тільки відособлений фрагмент об'єктивної реальності, "річ", "предмет", фізичне явище природного світу, відділена

 від загальної планетарної маси біостроми біосистема; субстанція, феномен людини, "річ для нас". "Тілесність" ж, як один з рівнів людської сутності, є ноумен людини, "річ-у-собі" і "для-себе". Тілесність охоплює великий комплекс уявлень про біологічне, нейрофізіологічне, особливості метаболізму, нейрогуморального реагування, біофізіологічної саморегуляції, про стихійне і кероване, докультурне і окультурене тощо. Тому поняття тілеснос

© 2010 olena.scherbina.sumy.ua | Design by metamorphozis.com. | Powered by Lubimy Site