Главная > Ты кто такой? > ПРО ПЛЮВКИ ТА ТИХ, ХТО ПЛЮЄ

ПРО ПЛЮВКИ ТА ТИХ, ХТО ПЛЮЄ

Не помічаючи краси і внутрішнього смислу архітектурного ландшафту, де розташована alma mater, молоді «споживачі освітніх послуг» в буквальному розумінні слова плюють на нього.  Серед тих, хто плює навколо себе завжди і будь-де,  м

 

ПРО ПЛЮВКИ ТА ТИХ, ХТО ПЛЮЄ

 

О.Ю. Щербина-Яковлева

 

 

Споруди вищих навчальних закладів прикрашають  архітектурний ландшафт місця. У поєднанні з навколишніми ділянками, зайнятими декоративними насадженнями, газонами,  клумбами, квітковими  бордюрами, вони утворюють особливі зони, яки повинні протистояти іншим міським  районам як осередок краси, розуму, домівка майбутньої зростаючої інтелігенції.

Але, майбутня інтелігенція, тобто студентська молодь,  поки що не зросла, існує лише як «антропний компонент»  міської топографії.   Замість того, щоб відчувати задоволення, що перебуває не на свинофермі і не на ринку, а у парковій зоні вищого  навчального закладу, вона аж ніяк не спромагається увібрати у себе естетичні та інтелектуальні флюїди alma mater.  Навпаки, не помічаючи її краси і внутрішнього смислу, молоді «споживачі освітніх послуг» в буквальному розумінні слова плюють на неї.  Серед тих, хто плює навколо себе завжди і будь-де,  ми  бачимо як хлопців, так і дівчат.

 

Мабуть, у них «синдром куряки»? Чи вони хворіють на пневмонію чи туберкульоз? Так, у цієї поганої звички є фізіологічні причини. Але є ще причини культурно-історичні. В кожному «плювачці» чомусь пробуджені стародавні гени печерної людини. Культурологам відомо, що звичай плювати у деяких конкретних ситуаціях існував практично у всіх первісних народів і потім, як пережиток минулого, зберігається в традиціях більш пізніх суспільств.

Слина, згідно уявам стародавніх людей, є символом людської души, а плювок є жертвою богам. Знахарі в Україні та Росії супроводжують обряди лікування хвороб спльовуванням через ліве плече, тому що гадають, що там завжди стоїть біс.

Слина була улюбленим засобом магічного впливу на людину у чаклунів та магів. Зрозуміло, чому їй приписувалась здібність впливати на життя  людини як в кращу, так і в погану сторону. У хворої людини в слині концентруються в надзвичайній кількості мікроби і продукти органічного розпаду. Адже у здорової людини слина містить бактерицидну речовину – лизоцім, що знищує мікробів. Тому і ми з вами інколи «слинимо» маленьку подряпину. Але у «чорних», злих чаклунів слина була засобом заподіяння лиха, передачі інформації про деструктивні наміри. «Плюю на тебе, розтираю, в порох перетворюю», – шепотіли вони услід недругу.

І сьогодні той, хто зневажливо плює у наш бік, несвідомо здійснює стародавній магічний обряд. «Мене на тебе наплювати!, – говорить людина в розпалі сварки, тобто – я тебе знищую, убиваю своїм плювком». «Не плюй в колодязь, – проголошує народна мудрість, – бо прийдеться напитися водиці». Широкозвісний пропагувач здорового способу життя  Порфирій Іванов в своєму наставлені до молоді «Дитинка» твердить: «Не плюй навколо себе!» – тобто не чаклуй, не чини зла.

Однак найбільш глибокими причинами того, що плює сучасна, «вихована» і «освічена» людина, є особливості її психіки. Людина, яка демонстративно плює на всі боки, та ще й намагається, щоб усі побачили, як вона це робить, хворіє на «комплекс неповноцінності». Це є нервово-психічна хвороба, невроз. Плювками хвора людина, невротик, якому чогось не вистачає для нормальної поведінки, «компенсує» свої недоліки. Плювки є такими же сурогатами способів самозатвердження, як брудна лайка, п’янство, бійка, наркотик. Подивіться навколо себе ­– плюють лише деякі «індивідууми». Завжди ті ж самі.  І завжди прилюдно. Вони  ніколи не роблять цього в батьківській оселі чи в кімнаті гуртожитку. Їм потрібні сторонні глядачі: друзі, студенти, а також…викладачі. Не зважуються вони на це хіба що на очах ректора або декана. Інші авторитети – якійсь там  прості викладачі – не визнаються. Вони роблять вигляд, мов би викладачів взагалі не бачать.  Але це тільки мов би, тому що кожний викладач, коли йде скрізь лави плювак, ловить на собі коротенькі та зухвалі постріли-погляди крізь примружені очі: «Ти дивись… Ось я зараз ще плюну!»

За кожним плювком стоїть прямий текст: «Я вас не боюсь, все ви для мене – плюнути і розтерти. Я в змозі все зробити, навіть плюнути, ще раз плюнути, ще і ще… Я такий сильний, такий безстрашний…» Але є і підтекст: «Мені погано. Я дуже нещасний. Я більш нічого не вмію робити, тільки плювати, плювати, плювати…»

Ці молодики хворі. Їм не вистачає внутрішньої рівноваги, упевненості в собі, здібності до самореалізації в якійсь цікавій сфері життя… Мабуть, їх просто ніхто не любить?..

 

 

 

О.Ю. Щербина-Яковлева //  «Академікс», № 6, 1999.

 

 

© 2010 olena.scherbina.sumy.ua | Design by metamorphozis.com. | Powered by Lubimy Site