Главная > Ты кто такой? > ПРО МАТЮКИ ТА МАТЮКАЛЬНИКІВ

ПРО МАТЮКИ ТА МАТЮКАЛЬНИКІВ

Що це таке – матюки? Це те, про що ми знаємо з дитинства: говорити ЦЬОГО не можна. Але ж ЦЕ – те, що говорять і що ми чуємо часто, дуже часто; і коли чуємо, відчуваємо щось таке неприємне, що навіть важко виразити словом…

ПРО МАТЮКИ ТА МАТЮКАЛЬНИКІВ

 

О.Ю. Щербина-Яковлева

 

 

 

Що це таке – матюки? Це те, про що ми знаємо з дитинства: говорити ЦЬОГО не можна. Але ж ЦЕ – те, що говорять і що ми чуємо часто, дуже часто; і коли чуємо, відчуваємо щось таке неприємне, що навіть важко виразити словом… Що ж ми таке відчуваємо? Сором? Так, сором також. А крім сорому, ще чомусь хочеться звернутися у клубочок, стати маленьким, непомітним, щоб ніхто не добачив, що ти щойно почув ЦЕ. А ще найкраще було б зовсім не чути цього і не бути коло того, хто це сказав… Так що ж це таке? Адже ж є багато лайливих слів, але мат –  це лайка якась особлива

Наші  вітчизняні  матюки є явищем в деякому розумінні  унікальним. Усі народи світу мають свої національні лайливі слова. Але звичайно ці слова означають деяких «брудних» або «дурних» тварин чи «нижні»  частини  людського тіла. Порівняння людини зі свінею чи ішаком та натяк на те, що її лице схоже  зі сідницею сприйма­ються у багатьох етнічних культурах як найбільш груба, принизлива образа.  Крім того, у культурах, де розвинуті уяви про потойбічний світ, рай, пекло, існує ще одна група  лайливих виразів, у яких людину посилають до чорта, бажають йому, щоб той як найскоріше прибрав її  до себе  і таке  інше.  Але ж це – зовсім   пусте у порівнянні з справжнім матюком!  Мабуть, колись у середньовіччі  людина блідла, коли хтось поминав голосно  чорта, але зараз цим нікого не злякаєш. Інша справа –   мат.

Як це не дивно, матюки не вивчаються жодною наукою, дарма що  у цьому явищі знайшли б багато цікавого і культурологія, і лінгвістика, і психологія, і соціологія з правознавством... Коли я розпочала писати цю статтю,  побачила, що ця проблема не тільки не висвітлюється у теоретичній   літературі, але й в довідкових джерелах вона аж ніяк не відображена. «Велика Радянська енциклопедія» – найголовніший довідковий посібник, що створювався протягом багатьох десятиріч чисельним колективом наукових працівників, а також славнозвісні дореволюційні  енциклопедичні словники «Гранат»  та «Брокгауз  і Єфрон»  не мають а ні статті «Мат», а ні «Матерщина». «Словник  російської мови» В. Даля, який є наібільщ повним словником, містить всі лайливі вирази, які зустрічаються у російскій мові і її діалектах, але не пояснює  їх поход­ження  і особливості розповсюдження  в суспільстві. У сучасному «Тлумачному словнику російської мови» містіться стаття «Мат», яка складається з однієї фрази: «Це – брудна лайка».

Можна зрозуміти, що це явище як раз і не стало об’єктом наукових досліджень тому, що воно завжди сприймається як щось надзвичайно брудне, низьке, уразливе. Тому сама думка про те, що його можуть вивчати  науковці, опинилася під забороною.

У останні роки у деяких публікаціях  з’явилися згадки про існування цього явища у нашому суспільстві і спроби з’ясувати його історичний та етнографічний зміст. І ось прийшлося познайомитися з такими теоретичними тезами (проф. Твердомисленко, 2000):  матюки  –  це форма культури, що створена виключно росіянами  і  притаманна тільки російський культурі. А вже звідти воно  проникло  до культури українців та інших  народів. Ця теза супроводжується таким ствердженням: доказ  того, що це – цілком російське явище, міститься у мові. Матюки, вважає автор, це цілком слова російські, котрим тільки «нещодавно»  навчилися українці та інші народи. Тоді, виходить, мат не існував до розподілу слов’янських мов. А росіяни – це така погана нація, що і найбруднішу у світі лайку створили, та  інших нею заразили.

Але чи це так?  Чи створили її саме росіяни і як це явище могло виникнути тоді,  коли формувалася російська мова і відокре­милася від неї українська, тобто в добу, коли вже досить міцними були позиції християнства? І як християнська церква могла допустити  створення цього явища, чому вона не заважала йому, не перешкоджувала його розповсюджуванню?

Як це не дивно, відповіді на всі ці питання я знайшла у книзі, яка має безпосереднє відношення до християнської  церкви: «Церковнослов’янському словнику», виданому колись перед Жовтневою революцією. «Укладач – панотець Дяченко», зазначено на ній. Цей укладач, людина, звичайно ж високоосвічена, подає до кожного слова, що увійшло у «Словник», його етимологію, тобто пояснює його походження з тієї чи іншої  стародавньої  мови, які  існували до того, як виникла церковнослов’янська  мова.

І що ж?  У цьому словнику знайшлися усі слова, що входять до матерного  лексикону. Наприклад,  виявилось, що слова «мат», «мати», «матерь» – усі мають походження від одного коріння. Тобто «матюки» – це лайка «по-матері».  Це відомо. Але не кожний знає, що слово  «матерь» – не російське і не слов’янське  за своїм походженням, а санскритське, тобто існувало задовго до виникнення слов’янських мов у мові стародавніх аріїв. Це  слово, крім «начальниця», «прародильниця» означало ще «силу», «владу». І сьогодні у багатьох слов’янських мовах є слово «материй» – великий, сильний, який досягнув стадії зрілості.

Як це значення слова ув’язується з відомим грубо експресивним «матерним» виразом? Я бачу ось яке пояснення. Ми знаємо, що лайка «по-матері» є найбруднішою, забороненою. Ця заборона не могла виникнути у добу феодального розквіту росіян чи взагалі слов’ян, коли жінка була соціально приниженою. Тобто виникла вона значно раніше, коли з образом жінки-матері були зв’язані уяви про владу і силу – у добу матріархату. Тільки тоді могла сформуватися згадка про те, що образа матері є найстрашнішою, яка суворо карається суспільством.

Але який етнос створив цю лайку: арії чи стародавні слов’яни у дофеодальний період? Звісно, що санскритське «мати» увійшло у всі мови індоєвропейської групи. Але, як часто кажуть, матюків не має жоден європейський чи азіатський етнос; зате мають їх усі слов’янські народи. Якщо це так, то вони виникли у добу, коли  слов’яни існували як єдина нероздільна спільнота. І ця доба була матріархальною за своїм соціально-політичним устроєм.

Однак, як ми побачимо далі, більшість матюків мають не слов`янське, а санскритське походження. Тоді чи культура давньослов`янського етносу якісно відрізнялася від культур інших етносів, чиї мови історично сягають санскриту, чи матюки таки існували, а мабуть існують і зараз у інших народів. Власне кажучи, звідки ми знаємо, що їх не було і немає? Якщо у науці відсутні матеріали глибоких культурологічних досліджень, ця думка може бути не більш, чим відображенням непізнаності цей сфери духовного буття інших суспільств. Вони можуть існувати у таємному, неманіфестуємому вигляді у будь-якій культурі, чи бути  давно похованими у глибинах минулого.

Ось ще одно «лайливе» слово.

Це  широковживане слово мій  впертий опонент вважає сугубо російським за походженням. Думку проф. Мягкомисленка можна було б пояснити і його особистим психофізіологічним розладом, тому що він занадто часто її висловлює, проте знані у місці  жінки  свідчать, що саме це слово гучно використовує у відповідних пікантних ситуаціях, аж ніяк не відвертаючись при цьому від рідної калинової мови.

Написати тут цього слова не можна, та й у церковнослов’янському словнику воно подано лише у опосередкованій формі у вигляді чисельного блоку однокорінних слів, і насправді також є санскритським. З`ясується, що це слово мало у аріїв два лексичних і семантичних варіанти, і вони досі живуть у сучасних «матюках». Перший з них мав, крім  анатомічного смислу, ще значення чоловічої гідності, сили. Але другий варіант, крім  той  ж части тіла, означав слабкість чоловіка, незначність, незгідність, безсилля, хворобливість, причину для його нехтування.

Смисл лайливого виразу, в якому залежно від настрою використовується той чи інший варіант цього улюбленого (як вже доведено, не тільки російськими) «матюкальниками» слова ми з`ясуємо, коли пригадаємо, які особливості мала духовна культура і релігійні вірування стародавніх народів. Процесам і явищам, пов`язаними з дітонародженням, в давнину приділялось величезне значення: від них залежало благополуччя та життєздатність цілого племені. Відомо, що у багатьох народів існували так звані «фалічні» культи, тобто поклоніння чоловічої дітонароджувальної силі. Імовірно, мали такий культ і стародавні слов’яни у добу їхньої нероздільності, або арії в період активних міграцій і контактів з стародавніми зародками індоєвропейських етносів. А лайка, що дожила до наших днів, певно, була пов`язана з практикою магічного впливу на ворогів. Еротична магія завжди займала особливе місце у житті суспільства. Здається, що відомий лайливий вираз є не чим іншим, як магічною формулою, чаклунським заклинанням. Відзначає він побажання, команду, яка подається найлютішому ворогу: «Зникни! Перестань існувати! Повернися туди, звідки ти прийшов у цей світ!»

Людина, до якої зверталися з таким прокляттям, могла дійсно померти від страху: адже їй цього бажали тільки у самих крайніх випадках... Вплив цих прокльонів був таким глибоким, що ми і сьогодні здригаємося, коли чуємо їх. Але використовувалися вони настільки регулярно, що усі слов’янські народи після розподілу первісної слов`янської спільноти зберегли ці вирази у «низовій», «забороненій» культурі, і християнська релігія була не в змозі протистояти цім пережиткам давнини.

Далі за словником. Аж  ніяк не російський народ пригадав лайливе слово, що починається з букви «є»  і було удостоєно широких коментарів у статті, з автором якої я зараз дискутую. У старогрецькій мові є слово «хюбрис», яке визначає позазаконний статевий зв`язок (звичайно між братами і сестрами чи між дітьми і батьками) і тих людей, які народились від нього. Ці люди  завжди  є «хюбрис» – «грубі», «незграбні», «низькі» – тобто  виродки. «Хюбрис» в свою чергу походить від санскритського «шудра» – «бруднонароджений», і водночас «худий», «злий», «хворий». Тому  і в старослов`янської мові зберігаються однокорінні слова: «худородие» – «низьке походження», «худий» – «низький», «огидний», «малий». Внаслідок «хюбрис» народжувалися  уроди, дебіли,  каліки, злочинці і інші ізгої суспільства. Тому всі дієслова, етимологічно пов`язані з цим виразом, означають не взагалі будь-який статевий акт, а саме заборонений, позазаконний.

Всі слов`янські  «шлюб», «слюб», «любов» етимологічно сходяться до «хюбрис» і «шудра». З того ж коріння походить і «шлендра» або «шлюха». Слов’яни так же як і арії і греки розрізняли позазаконні, інцестуальні статеві зв`язки, які були основою вільної, забороненої любові. «Любов» –  це завжди те, що виникає спонтанно, поза контролем соціуму  і  супереч його законам. Як антитеза позазаконним зв`язкам існував «брак». Це слово ніякого відношення не має до виробничого браку, тобто ушкодження продуктів виробництва, і веде своє походження від загальнослов`янського «брать», «брати», «обирати», тобто створювати законний, повноцінний, підтриманий суспільством союз.

Що ж до ще одного брудного слова, яке відзначає жінку легкої поведінки, то і його значення пов`язане з прелюбодіянням. Однокоринні слова існують у латині, у сучасній німецькій та латишській мові і означають також усі ті дії, які пов`язані з неправильною поведінкою, помилками, заблудженнями... Що до церковнослов`янської мови, то вона включала цілий букет однокорінних слів, які означали все морально ганебне, помилкове, що виходить із низьких потягів.

Можливо, виникнення цього слова у аріїв було пов`язане з існуванням тої категорії жінок, які у інших культурах називаються гетерами, одалісками – тобто прислужницями в весняних «оргіастичних», як говорять культурологи, святах.

Матюки зберігаються у культурах усіх сучасних слов`янських народів. Завжди вважалося, що  діти не повинні знати цих слів, а дорослі знали їх незалежно від свого соціального  стану. Але використовували їх в розмові далеко не всі.

У добу середньовіччя формуються незвичні соціальні групування – спільноти злодіїв, розбійників, які жили окремо від мешканців міст і сіл. Матюки постають елементом їх жаргону – «професійної» мови, яка відділяє їх від інших  громадян, робить їхню мову незрозумілою для інших.

Звичайно, не можна казати, що українці не знали матюків. Вони успадкували їх від стародавньої слов`янської спільноти, як і інші слов`янські народи. А тим, хто з цим не згоджується, я кажу: пробачте,  а на якій «козацькій» мові писали запорізькі козаки свій славнозвісний лист до турецького султана ? Чи, може, вони навмисне вивчили матерну лайку за  допомогою росіян тільки для цього надзвичайного випадку?

У сучасній культурі матюки живуть, перш за все, у кримінальному середовищі та в мові малоосвічених прошарків населення. Але у вигляді ексцесів доводиться чути їх від представників самих різних верств населення, у тому числі високоосвічених. Чому це так ? Чи є це тільки наслідком поганого виховання? Здається, що є і більш глибокі причини для цього, які мають головним чином психологічний характер.

Матюки, перш за все,  на сьогодні виконують функцію соціального самозгуртування. Як розбійники доби середньовіччя, сучасні кримінальні елементи і ті, що «косять» під них, з єдиного слова розпізнають своїх. Матюк є гаслом, який означає: «Тут  – свої».

Але матюкаються і  працівники міліції, і це не завжди визначається тільки бажанням найкращого взаємопорозуміння з «клієнтами». Матюкаються дуже інтелігентні люди, керівники. Знаю одного управлінця, під началом якого працюють  8 тисяч підлеглих, який за соціальним змістом свого фаху не має права матюкатися на робочому місці, але з задоволенням і смаком висловлюється після роботи в колі вибраних друзів. Він коротко пояснює, чому це робить: «Затуркали!». Але його заступник, обсяг обов`язків якого значно вужчий, взагалі-то врівноважена людина, теж матюкається, щовечора потрапляючи до цього кола:  мабуть щоб не відстати від начальника.

Таким чином, в одному випадку матюки виконують функцію нервово-психічного розвантаження, у другому – соціального самоідентифікування.

Ще один управлінець, вже обласного масштабу, сказав таке: «Як ще з ними (підлеглими) можна розмовляти? Вони по-іншому не розуміють. Обматюкаєш – починають нормально працювати».Тобто, виявляється, матюки виконують ще і якусь управлінську функцію...

В побуті найчастіше за все доводиться чути матюки при «розборках», у сварках і чварах. Два – три «смачних» вирази – і про сварку вже забуто. Тобто є наявною ще одна функція матюків – подолання конфліктних ситуацій.

Як до мене, то я завжди з особливою увагою прислухуюся до розмови однієї категорії матюкальників – до студентів. Колись мат не був притаманним студентському лексикону. Вистачало інших мовних засобів. Зараз все по-іншому. У багатьох випадках активнишими матюкальниками постають хлопці, які  щойно приїхали з села, яким дуже хочеться, щоб усі побачили, що вони вже зовсім міські. Вони знаходять для себе взірець для наслідування. Звичайно ж, не в інтелігентному вузівському оточенні...  Студентство бере приклад  з поведінки і форм комунікації  криміналітету –  це один з парадоксів  сучасної історичної доби.

Але найскладнішим випадком є той, коли матюками «сипле»  юнак, у якого зовні, як здається, все добре. Але тільки щось таке випирає з нього – не в змозі він не матюкатися, і все. Коли б його запитати, він би відповів, що насправді він усіх і усе ненавидить. Його лайка виражає, що хлопець у життєвому тупику, у нього сформувалося загальне  руйнуюче ставлення до світу. Це – або початок психічної хвороби, або треба чекати закономірного прояву практичної деструктивності,  і ця людина інколи постає небезпечною або для себе, або для інших.

Особливої розмови заслуговують дівчата, що матюкаються. Я, звичайно ж, здогадуюсь, чому матюки є в уявленні деяких сучасних красунь невід`ємною рисою іміджу привабливої дівчини. Але чи треба говорити про це вголос ?

Я особисто знаю тільки одну ситуацію, коли жінка має право матюкнутися: це зустріч  з чоловіком, який втратив владу над своєю поведінкою, маніяком. Йому, дійсно, потрібна «сильна» команда, наказ, здатний  вплинути на сферу  безсвідомих функцій його психіки. А кожний матюк по своїй природі є проявом безсвідомого і керує у першу чергу саме цією сферою управління поведінки.

Але  ж треба ще дочекатися такої зустрічі  з маніяком...

 

О.Ю. Щербина-Яковлева //  «Академікс», №№ 2, 4, 2000.

 

© 2010 olena.scherbina.sumy.ua | Design by metamorphozis.com. | Powered by Lubimy Site