Главная > Ты кто такой? > ПРО КОМПЛЕКСИ ТА ТИХ, ХТО КОМПЛЕКСУЄ

ПРО КОМПЛЕКСИ ТА ТИХ, ХТО КОМПЛЕКСУЄ

«Якийсь ти закомплексований...»

 

О.Ю. Щербина-Яковлева

 

ПРО КОМПЛЕКСИ ТА ТИХ, ХТО КОМПЛЕКСУЄ

 

«Якийсь ти закомплексований...» Мабуть, багато хто з вас чув такій вираз або зустрічав його в прочитаних книгах, журнальних статтях, ймовірно у таких, які спеціалізуються на розважальних тестах та анкетах для домогосподарок. Таке кажуть про людину, яка зовнішньо, за поглядами спостерігачів, здається смішною. Це якась незграбна, неспритна, лантухувата людина: не так говорить, не так крокує, не так сидить, якось не так, як усі і не тоді, коли треба, посміхається...

Те, що називають «комплексом», ніколи не буває смішнім для того, хто є носієм цього комплексу. Ця людина соромиться, відчуває себе невпевнено у самих звичайних, буденних ситуаціях. Їй важко увійти до приміщення, де мешкають і працюють незнайомі люди, привітати їх, задати питання, звернутися з проханням. Спілкування з іншими людьми є необхідним у житті кожного з нас, але у «закомплексованої людини» воно раз від разу змістить у себе неподолану проблемну ситуацію. Якщо запитати таку людину, чому вона не любить відвідувати офіційні установи, будь-які «контори», навіть магазини та побутові майстерні, вона б сказала, що потерпає від... страху. Але ось чого саме вона боїться? На це питання вона вже не відповісте: чи не захоче, чи не зможе, тому що сама напевно не знає.

Якщо її наполегливо попросити все ж такі знайти у себе самої якесь пояснення цього стану души (а це – не одноразове душевне уболівання, а саме довго триваюче, стабільне становище підсвідомості і свідомості), вона скаже, що ті, з ким вона змушена зустрічатися на соціальних перехрестях, частіше за все... злі. «Там (у суспільних установах, чи навіть на вулицях) багато злих людей, тому я не люблю туди ходить». Це – її особисте пояснення своїх вчинків. Це не визначає, що воно дійсно так і є. Це за термінологією фахівців з психіатрії так звана «раціоналізація», тобто зовнішнє самовиправдання своєї нерозумної, ірраціональної поведінки.

Із «закомплексованістью» зв’язана не тільки сором’язливість, а також і заздрісність. Людину, яка занадто часто комусь заздрить, ми не завжди сприймаємо як «закомплексовану», але інтуїтивно відчуваємо, що в спілкуванні вона складна. Не знаєш, чого чекати від неї, її реакції на чужу радість, успіх, навіть звичайний гарний настрій можуть бути непередбаченими, частіше  за все – недоброзичливими, агресивними.

Вчення про «комплекси» зв’язане з ім’ям австрійського лікаря-психіатра і дослідника Альфреда Адлера. Таке становище духовної діяльності людини, яке описано вище, визначено їм як «комплекс непівноцінності». За цім становищем стоїть занадто низка оцінка своєї особистості. Коли людина росте, у неї формується система уявлень про навколишній світ, а також про саму себе. І можливо, що дитині колись показалося, що вона занадто маленька, слабка, невродлива, нерозумна в порівнянні з іншими. З того часу і виникло її почуття ніяковості у присутності тих, хто «сильніше», «вродливіше», «розумніше». Мабуть дитині хтось колись указав на її реальні чи видумані недоліки, порівняв її з іншими дітьми, підкреслюючи її неспроможність стати краще, піднятися до їхнього рівня. Внаслідок цього вона була психологічно та морально пригнічена,  принижена. Ця пригніченість назавжди осталася з нею. А реакція на переживання цього стану залежить від індивідуального психофізіологічного складу особистості: або зазнання страху, що виникає кожного разу при спілкуванні з незнайомими людьми, або відмова від людських контактів, нормального спілкування, або різні вияви агресії, аж до самих диких... Самий кепський варіант – це коли про недоліки дитини  нав'язливо твердять її батьки. Ця «критика» може колись довести до справжньої трагедії.

За вченням психоаналітиків, всі таки індивідууми є невротиками, тобто неврівноваженими особистостями, які щоденно існують на межі здоров’я та психічної хвороби.

Але А. Адлер виділів ще одну форму існування  «комплексів». Це «комплекс надпівноцінності». Нам, мабуть, нелегко повірити в те, що повна сил, енергії, гучноголоса людина, яка всюди устигає, рішуче «роздає» всім указівки, догани, осудження,  галасує: «Зараз будете звільнені з роботи» чи «Ось ви у мене до наказу потрапите»– це теж невротик.

Людина, яка ледве усвідомлює, що щось у неї у житті «не так»,  спромагається позбавитися від своєї вади. Вона вважає, що зцілення від незрозумілої внутрішньої  напруги прийде, якщо вона «примусить» інших людей «поважати» себе, «підкорятися», «наслідувати»  тощо.

Інші люди зазвичай бачать, що у того, хто спромагається стати «лідером» серед них, «вавка в голові».  Але особистісна енергетика людини з комплексом надпівноцінності часто є такою, що вона й насправді досягає керівних посад, інколи навіть неодноразово у своєму житті.

Така людина створює серйозну загрозу для усіх, хто потрапляє у сферу її психічного, інтелектуального, організаційного впливу.

Чи можна з нею сперечатися, або взагалі якось протистояти неї, якщо мова йде про серйозні питання?

 

31.08.2008

 

ДИВИТЬСЯ ПРО ЦЕ БІЛЬШ ДЕТАЛЬНО ТАКОЖ  У РОЗДІЛІ «ПСИХОФІТНЕС» :  «НАШ БОСС – КУ-КУ?»

© 2010 olena.scherbina.sumy.ua | Design by metamorphozis.com. | Powered by Lubimy Site