Главная > Ты кто такой? > ПЕРЕМКНІТЬ СЕБЕ НА РІДНУ МОВУ

ПЕРЕМКНІТЬ СЕБЕ НА РІДНУ МОВУ

Народилася дитина. Її годують, виховують – і розмовляють з нею, привчаючи людські навички. Навчити дитину мові – значить олюднити її, бо мова – це основа її здатності до існування у тому соціумі, де народилася. Ми добре знаємо, що мова – це те, що відрізняє людину від тварини, це «засіб комунікації та передачі інформації».

Але чи кожний задумувався, що ж це таке насправді: наша мова? Мова як система знаків, що надбудована над нашим мисленням, містить у себе чимало загадок, які ще чекають вирішення. Перша з них – це походження мови. Друга – це процеси накопичування внутрішніх смислів у мові, її існування як дуже могутнього і економічного засобу переробки інформації. Замислиться на мить: ми, наприклад, сказали тільки одне слово – Всесвіт.

Для освіченої людини за цим словом стоїть все знання, яке накопичувало людство на протязі багатьох тисячоліть: тобто більше можна вже ніколи нічого не казати.

Наш словник не такій вже і великий: людина з вищою технічною освітою використовує у своєму спілкуванні 5 – 7 тисяч слів, з гуманітарною – 8 – 10 тисяч. Але словник – це тільки, так би мовити, тільки вікно на комп’ютері з тисячами ярликів. За кожним ярликом- словом приховано величезний обсяг інформації, яку, почувши чи прочитавши тільки одне-єдине слово, переробляє наш мозок.

Мова, звичайно, не зводиться до збірки слів. У ній є ще багато так званих невербальних (по латині verbum – слово) компонентів. В мові присутні музикальні тони і немузичні шуми, інтонаційні, мелодичні, ритмічні та інші компоненти. Але найчастіше ми не з’ясуємо ці невербальні сторони мови. На перший план історично вийшло слово як головний носій інформації. Людина фізіологічно є слабкою, незахищеною від природи істотою. Саме володіння інформацією є засадою її життєздатності. Тому слово є особливою цінністю: воно несе в себе програму забезпечення життя.

Розвиток культури в історії людства закріплює особливе ставлення до слова. Людину навчають «з повагою ставиться до слова» (батьків, учителів); «слухатися з одного слова», «розуміти з півслова», «довіряти чесному слову», «вірити в Слово» (тобто в Святе Письмо). «Марнослів’я», «словоблуддя» – це глибокі пороки психологічного та інтелектуального розвитку людини, а «злослів’я» та «бридкослів’я» – прояви її аморалізму.

І в Біблії зовсім не випадково сказано: «З початку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог». Євангеліє від Іоанна, де це записано, писалося на старогрецькій мові, де Слово – Логос – відзначає «закон», «сутність», «порядок» речей і Всесвіту.

Існують різні теорії походження мови. Деякі вчені припускають, що мова є результатом наслідування людини звукам природи. Інші затверджують, що мова виникла з вигуків – емоційних викриків, які є й у тварин. Є теорія трудових вигуків, а також теорія розвитку мови внаслідок суспільної домовленості. Є навіть теорія, автор якої обґрунтовує ідею про те, що вербальну мову створили жерці, маги у первісному суспільстві.

На мій погляд, найбільшої поваги заслуговує гіпотеза видатного вітчизняного дослідника, засновника нового напрямку науки про людину – палеопсихології – Б.Ф. Поршнева. Він обґрунтував ідею про те, що мова виникала як система звукових команд, від виконання яких залежала захищеність людей від ворогів та небезпечних явищ природи. Від швидкого і точного розуміння та виконання цих команд залежало життя кожної людини; та, яка їх не розуміла і не виконала, швидко гинула. Ті, хто вижив, здатність до розуміння команди передавали шляхом виховання, а також і генетично, своїм дітям. Тому сучасна людина є істотою дуже суггестивною, тобто сприятливою до навіювання. «Словом можно убить, словом можно спасти, словом можно полки за собой повести», – писав поет. Всім відомі досліди лікаря-психотерапевта А.М. Кашпіровського з навіюванням обезболювання хворій жінці під час хірургічної операції. (Це був саме досвід навіювання словом, але ні в якому разі не гіпнозом, тобто лікар не занурював хвору жінку в штучний сон).

На суггестивності заснована здатність сучасної людини до навчання. Але ці ж суггестивні здібності людей завжди використовують у своїх цілях політичні лідери, діячі ідеології. Тобто суггестивність робить людину залежною від інших, несамостійною, невільною в поведінці і мисленні, в прийнятті рішень.

Тому мова є міцним засобом управління рішеннями та вчинками людини. І зовсім не випадково питання про розвиток мови, судьби національних мов обговорюються не тільки  в одній Україні, але й на міжнародній арені, на рівні видатних культурологічних організацій.

Колись існувала утопічне уявлення про єдину для всіх жителів Землі мову, яка повинна їх згуртувати і стати засобом вирішення їх суперечок. Сучасне знання синергетики – теорії розвитку складних багаторівневих систем – спрямувало освічене людство до розуміння того, що одноманітність є основою зупинки розвитку і неминучого руйнування системи співіснування людства. Стійкою, життєздатною є тільки така система, у якій активність різноманітних елементів є основою  балансування цілісного об’єкту між неврівноваженістю і врівноваженістю.

Тому ті політичні угрупування, які відстоюють ідеї захисту, підтримки існування всіх національних мов, мають за собою глибоку правоту. Тут захищаються не тільки духовні здобутки національних культур, але і самі основи надійного, гарантованого існування людства.

Чому ж «мовне питання» викликає таке бурління навколо себе? Коли з кимось про це говориш, виявляється, що жодна розумна людина не відмовляє іншим мовам в праві на існування і розвиток. Але сама вона частіше за все відчуває складнощі при намаганні перейти у повсякденному спілкуванні  на іншу мову.

Відтак, конфліктна ситуація, яка склалася в останні роки в Україні в зв’язку з питанням про мову, є перш за все ситуацією психологічною, а також соціально-культурною. Вже потім нечесні політики перетворюють її на політичну ситуацію, тому що багато хто, щоб позбавитися напруги при намаганні використати мову, якою він погано володіє, готовий краще піти «на барикади», ніж трохи повчитися. Є і таки «діячі»,  хто «мовне  питання» використає для вирішення своїх власних «кар’єрних» проблем. Саме таке, комусь особисто дуже корисне і кимось чітко математично прораховане  прагнення до звільнення з посад тих, хто має утруднення в оволодінні українською мовою, віддзеркалене в діючому законі про державну мову.

Психологічний вимір зводиться до тієї обставини, що як відомо вченим, що вивчають функціонування людського мозку, людина після 42 років, якщо вона до того не займалася професійною інтелектуальною діяльністю, не здатна оперувати новою складною інформацією, змінювати на її основі свої навички та форми поведінки. Мова, хай знайома, якою досі людина не користувалася активно, є не просто «банком» інформації. Її функція набагато складніша: нова мова є новою операційною програмою розумової та практичної діяльності, на яку повинен перемкнутися мозок.

Тому, як всім відомо, іноземні мови найкраще за все засвоюються в ранньому дитинстві.

Але й наша студентська молодь, за нечисельними винятками, не залюбки переходить на українську мову. Чому? Відповідь на це питання знає кожний педагог, який, читаючи лекції українською мовою, стежить за тим, як його студенти при конспектуванні старанно перекладають їх на російську, а потім, на семінарах, намагаються зробити  все навпаки. За цією непродуктивною, безглуздою діяльністю стоїть звичайний низький культурний розвиток, перш за все – дуже незначний обсяг прочитаних книг.

Людина, якій до фатальних 42 років ще жити довше, ніж вона вже прожила, здатна вільно засвоїти будь-яку кількість мов. Але це потребує якогось напруження. Глибоке оволодіння будь-якою мовою у році 17-19 років повинно бути одним з життєвих завдань, сферою постійної цілеспрямованої діяльності.

Але ж скільки між нас таких, хто схожий на застарілий комп’ютер першого покоління: тільки одна програма, а для іншої не передбачена кнопка перемикання!

 

О.Ю. Щербина-Яковлева //  «Академікс», № 1(9), 2000.

© 2010 olena.scherbina.sumy.ua | Design by metamorphozis.com. | Powered by Lubimy Site