Главная > Интеграция философии и социальной педагогики > ОСНОВНІ РІВНІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗНАННЯ ТА СИСТЕМА ЙОГО КАТЕГОРІЙ

ОСНОВНІ РІВНІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗНАННЯ ТА СИСТЕМА ЙОГО КАТЕГОРІЙ

Інколи відчувається відрив прикладного рівню соціально-педагогічної думки від загальних методологічних підходів, або сприйняття  соціально-педагогічної теорії у тих її формах,

ОСНОВНІ РІВНІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗНАННЯ ТА СИСТЕМА ЙОГО КАТЕГОРІЙ

 

О.Ю. Щербина-Яковлева, доктор філософських наук, професор кафедри соціальної педагогіки та педагогічної творчості

 

У тезах ставиться завдання обговорення проблеми систематизації категорій соціальної педагогіки  та уточнення визначень деяких із них.

Нариси категоріальної системи  соціальної педагогіки утворюються багатьма  авторами наукових досліджень та посібників: І.М. Богдановою, І.Д. Звєрєвою, Т.І. Зубковою, М.А. Галагузовою, А.Й. Капською, І.А. Липським, А.В. Мудриком, Л.В. Мардахаєвим, В.А. Никитиним, Л.Є. Никитиною, В.А. Сластениним тощо.

Зрозуміло, що різноманіття підходів  і кількість сучасних видань з цієї відносно нової галузі знання є відображенням соціальної зацікавленості в її розвитку і творчого підйому   педагогічної свідомості.

Але у деяких випадках відчувається відрив прикладного рівню соціально-педагогічної думки від загальних методологічних підходів, або сприйняття  соціально-педагогічної теорії у тих її формах, які утворені протягом “новітньої” доби її існування  як замкненої в собі самій та самодостатньої.

На наш погляд, причиною такого стану є “розрив” шляху  поступового розвитку  соціально-педагогічної думки, який відбувся під час “трансформування” нашого суспільства й ще не усвідомлений на рівні історичного та методологічного рівнів наукознавства. Цей розрив, з одного боку, обумовлений історичними причинами, й тому є об’єктивним. Але з іншого боку у його утворенні віддзеркалилося негативне ставлення до попередніх форм ідеології.  Оскільки до “ідеології”  у деяких випадках були віднесені і деякі творчі здобутки соціальних та гуманітарних наук минулого періоду історії, хоча вини й ще не вичерпали свого методологічного потенціалу, утворилися й  “штучні”, тобто суб’єктивні  причини гальмування у розвитку соціально-педагогічного знання.

Існує й ще один “суб’єктивний” фактор, який у деякій мірі обумовлює труднощі у розвитку саме методологічних уявлень у галузі соціальної педагогіки: це мовний, а відтак – і мисленєвий бар’єр між західною літературою та вітчизняним читачем.

Справа у тому, що в більшості європейських мов, крім німецької, усі процеси виховання, формування та розвитку особистості, а також і освіти та навчання, позначаються одним загальним терміном. У  англійській мові це education, у французькій   education або formation,  в італійській  – також educazione або formazione, в іспанській  – educación.  Education  веде своє походження від латинського іменника  – виховання, розведення, вирощування. Його корінням в свою чергу  є   дієслово duco, у якому історично утворилось різноманіття не тільки “керівних” та “управлінських” значень – водити, вести, проводити, тягнути за собою і т.д., але й  значення “проведення”, “передачі”  чогось корисного.

Європейське соціально-гуманітарне знання у його теоретичних формах розвивається з початку ХVIII століття,  коли його здобутками постають теорія соціального прогресу та ідеї соціальної комунікації, етнологія та культурологія.  Уявлення про соціальне формування людини, його проблеми та протиріччя були органічною складовою цих напрямів наукової думки. У ХІХ столітті вони доповнюються соціальною статистикою та соціологією, у ХХ –  теорією соціальної комунікації, теорією соціокультурної регуляції. До цієї же інтелектуальної течії  належав і засновник марксизму, який збагачує її  уявленнями про суспільно-економічну формацію та “соціальне виробництво людини”  як конкретно-історичного формаційного, класового та етнічного типу.

На німецьку мову слово “виховання” перекладається як  Erziehung,  “вихователь” – Erzieher.  Внутрішній смисл їх добре з’ясується, якщо звернути увагу на значення коріння цих слів: ziehen – смикати, тягнути. Таким чином,  вихователь –  той, хто тягне за собою вихованця, при чому “смикає” або “підштовхує”  її при  необхідності. Відтак, у німецькій  мові більш підкреслена  активна роль вихователя  та пасивний стан вихованця, і відсутня рефлексія  ролі суспільних умов формування індивіда.  Саме тому штучний термін “соціальна педагогіка” (Sozial-Pädagogik)  є здобутком німецьких теоретиків 40-х рр. ХІХ ст., який надав можливість поповнити характерні для тих часів культурологічні та етнографічні дослідження  “людиноформуючою” проблематикою.

Вітчизняні теоретики з проблем соціальної педагогіки  ще у 20 – 30 рр.  ХХ століття ще володіли всіма визначеними парадигмами наукової творчості та продуктивно використали їх. На наш погляд, у прикрій формі розвиток соціально-педагогічних уявлень продовжувався й у часи заборони цієї науки, але обмежений потенціалом марксистської парадигми.

Ні за яких умов не є мотивованим намагання обмежити  соціально-педагогічне знання проблемами соціальної роботи, допомоги або профілактики,  тобто  емпіричними та  прикладними його формами.

Соціально-педагогічний процес як цілеспрямоване формування людини у відповідності із “соціальним замовленням” відбувається у суспільстві, є одній із форм соціальної діяльності, розгортається у масштабі історичного існування людства. Такій підхід дає можливість актуалізувати парадигми соціально-історичного, соціально-економічного комунікаційного та інших продуктивних підходів,  більш глибоко розглянути такі категорії, як соціально-педагогічна діяльність, соціально-педагогічний процес, соціально-педагогічна  система, соціально-педагогічні відносини тощо.

 

© 2010 olena.scherbina.sumy.ua | Design by metamorphozis.com. | Powered by Lubimy Site