Главная > Научная школа > А.П. СКЛЯРОВ. Автореферат канд. дис...

А.П. СКЛЯРОВ. Автореферат канд. дис...

Поняття "соціально-педагогічне" в  категоріальному  апараті  соціального  пізнання

ІНСТИТУТ  ФІЛОСОФІЇ   ім. Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

 

СКЛЯРОВ  Олександр  Петрович

 

УДК  101.1::316

 

ПОНЯТТЯ

"СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ"

В  КАТЕГОРІАЛЬНОМУ  АПАРАТІ

СОЦІАЛЬНОГО  ПІЗНАННЯ

 

Спеціальність 09.00.03  — соціальна філософія

та філософія історії

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

 

 

Київ 2000

 

Дисертацією є рукопис.

            Роботу виконано на кафедрі філософії та соціології Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка

Науковий керівник — доктор філософських наук, професор Щербина-Яковлєва Олена Юхимівна, завідуюча кафедрою соціально-гуманітарних дисциплін Української Академії банківської справи (м.Суми)

Офіційні опоненти:

  1. Доктор філософських наук, академік АПН України Зязюн Іван Андрійович, директор Інституту педагогіки та психології професійної освіти АПН України (м.Київ)
  2. Доктор соціологічних наук, Пилипенко Валерій Євгенович, провідний співробітник Інституту соціології НАН України

Провідна установа — Центр гуманітарної освіти НАН України (м.Київ)

 

            Захист відбудеться 21 січня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 при Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (252001, Київ — 1, вул. Трьохсвятительська, 4)

            З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України за адресою: (252001, Київ — 1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий 20 грудня 1999 року.

 

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                          Л.А.СИТНИЧЕНКО

 

 

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

 

Актуальність теми дослідження. Розвиток сусіпільства — це та сфера буття, яка сьогодні турбує, змушує ставити питання більшу частину людства. Пояснити закони соціального існування, щоб зрозуміти проблеми не тільки суспільні, але й особисті, якоюсь мірою набути можливість прогнозувати найближче майбутнє, керувати хоча б головними чинниками, які скла­дають фундамент нормального людського життя, — нагаль­на потреба.

На жаль, поки що не народилась така наукова теорія, яка б повною мірою пояснила всі таємниці соціальної форми руху. Здається, нещодавно жителі шостої частини суходолу вірили в істинність "єдино наукового" марксистсько-ленін­ського вчення про суспільство. Проте нарощення застійних явищ та наступне ввіходження в епоху суспільно-економічної та політичної кризи примусили зрозуміти, що марксизм-ленінізм далеко не непогрішимий, містить чимало помилкових поло­жень та утопічних соціальних прогнозів.

Нова продуктивна методологічна ідея —  обов'язкова умова прогресу наукового знання. Іншими словами, ми б змогли краще пізнати суспільство, якби змогли подивитись на нього по-новому, з незвичного боку, озброївшись нестан­дартною ідеєю, нетрадиційним методологічним підходом. Чи можна виявити такий методологічний підхід, який не вико­ристовувався або мало використовувався досі в соціальному пізнанні, не повторюючи того, що вже робилось до нас?

Нам уявляється, що є така сфера суспільної життєдіяль­ності, яка відносно рідко ставала предметом наукового, особливо філософського пізнання, маловивчена, хоча й має величезне значення для розвитку суспільства. Ця сфера — закономірності розгортання в історії процеса формування людини, які відображаються поняттям "соціально-педагогіч­не".

Людина формується не лише тоді, коли її хтось цілеспрямовано навчає або виховує. Людину як індивіда з її особливим ставленням до світу, потребами, вміннями діяти, уявленнями,  цілями  формує  складна система  чинників, причин, умов. В цю систему входять усі елементи куль­турного середовища: прийняті в певному суспільстві норми співжиття, моральні   цінності, настанови  поведінки,  форми мислення, мова, правила загальнолюдської логіки. В неї входять всі елементи економічного середовища: існуючі в певному конкретному суспільстві способи виробництва, виробничі відносини між людьми, знаряддя праці, які визна­чають бачення людиною світу, сприйняття його зв'язків, успадковування форм діяльності. В неї входять елементи етнічного середовища: місцеві традиції, навички, обряди, зви­чаї, діалекти, побут, наріччя, фольклор, а також релігійні традиції та звичаї. Формують людину всі елементи існуючої політичної системи. Інтенсивно формують людину місцеві географічні, природно-ландшафтні, кліматичні чинники рідних місць. Від них залежить бачення людиною світу, розуміння зако­номірностей, логіки речей протягом усього життя. Людину формує родина й найближчий соціум, які передають їй життєві настанови безпосередньо "з рук в руки".

            Складні, але стійкі й необхідні взаємозв'язки всіх чинників, що формують людину, складають соціально-пе­дагогічну систему. Розвиток цієї системи в історії суспільства виглядає як закономірний і послідовний соціально-педагогіч­ний процес; діяльність включених в нього людей створює "мережу" соціально-педагогічних відносин. Поняття "со­ціально-педагогічні відносини" потребує теоретико-методологічного аналізу, осмислення та тлумачення — його застосування має тенденцію до розширення.

Ступінь розробленості проблеми. На сьогодні в суспільствознавстві проведена значна робота щодо виявлення закономірностей розвитку, соціалі­зації, окультурення людини, особливостей їх проявів на різних стадіях історичного розвитку.

В сучасній вітчизняній суспільствознавчій літерату­рі, яка відображає процеси розвитку людини, закономір­ності її соціалізації, окультурення та особливості їх проявів на різних стадіях історичного розвитку, відзначається очевидне зростання кількості й місткості публікацій, які позначені кінцем 60-х — початком 70-х років. Ця обставина відображає зростання зацікавленості проблематикою, пов'язаною із закономірностями розвитку суспільства, станом людини та умовами її існування, свободою та детермінізмом в людській діяльності, вивченням минулого, теперішнього та перспектив розвитку людства; внутрішні зміни, які відбувались у  масовій психології, інтелектуальне зростання, трансфор­мації суспільної свідомості; зовнішній "тиск" з боку ідей, які розвиваються в західних філософських   школах  та  тією  чи іншою мірою  асимілюються мисленням інтелігенції. Наукові інтереси філософів у цей період тяжіють до проб­лем  теоретичного і практичного опанування механізмів суспільної організації й самоорганізації, управління та самоврядування, розуміння взаємодії "чинників", які беруть участь у формуванні людини, й можливостей конструктив­ного впливу на неї.

Система знань про соціально-педагогічний процес як внутрішній складовий компонент історичного процесу не була створена в чітко з'ясованній, концентрованій формі внаслідок того, що занадто довго зберігалась ідеологічна заборона на використання поняття "соціально-педагогічне", яке визначалось як "буржуазне" за своїм походженням. Термі­ни "соціально-педагогічний процес", "соціально-педагогічні дослідження" тощо не отримували розповсюдження також тому, що їх функції якоюсь мірою виконувались (хоча, дійсно, далеко неадекватно) поняттями "комуністичне виховання", "формування нової людини". Соціально-педагогічний процес за таких умов не розглядався конкретно, як цілісна система суспільного буття та історична реальність, яка розвивається. Проте в дослідженнях цього періоду розглянуто різні еле­менти соціально-педагогічного процесу, як його діючі чинники: історичні форми виховання та навчання, праця, практика, духовна та матеріальна діяльність, матеріальне ви­робництво, пізнання, спілкування, творчість, суспільна свідомість, суспільні відносини, родина, шлюб, побут, мистецтво, релігія, система освіти, політика, право, мораль, спорт тощо.

            Серед цих досліджень багато оригінальних, насичених методологічними ідеями творів, які дозволяють скласти широку картину того, як відбуваються соціально-педа­гогічні, людиноформуючі процеси. Так проблеми методо­логічної організації соціального пізнання, напрацювання логіки підходу до соціокультурних явищ і визначення прин­ципів їх предметної інтерпретації стосовно конкретних  на­прямків наукового дослідження ефективно розроблялись М.0. Булатовим, Г.І. Горак, Н.І. Дряхловим, В.П. Івановим, В.Ж. Келлє,  М.Я.Ковальзоном,  Е.В. Ільєнковим,  П.Ф. Йолоном   П.В. Копніним, А.М. Коршуновим, С.Б. Кримським, В.І. Куценком, А.С. Маховим, 1.1. Ракітовим, В.І. Свідерським, О.Г. Спіркіним, Ю.К. Плетніковим, О.П. Шептуліним, В.І. Шинкаруком, 0.І. Яценком.

Ці філософи аналізують методологічні проблеми со­ціального пізнання загалом, функціювання соціально-філо­софської та соціологічної теорій. Їхні результати є універ­сальними узагальненнями, інтегративними настановами та принципами методології аналізу соціальних та людино­знавчих проблем.

            Питання, які стосуються механізмів здійснення в рамках соціального пізнання філософськими категоріями, відповідними теоріями їх методологічних функцій, методо­логічне осмислення теоретичних уявлень про сутність, струк­туру та типологію різноманітних форм суспільних відносин, способів діяльності розглядали К.0. Абульханова-Славська, Г.С. Ареф'єва, В.Г. Афанасьєв, Е.0. Баллєр, Г.С. Батищев, А.П. Бутенко, Д.В.Гур'єв, О.А. Донченко, М.С. Каган, А.Г. Здравомислов, О.Г. Ковальов, В.0. Кутирев, М.М. Михайлов, М.М. Мокляк, Б.Ф. Поршнєв, Л.В. Скворцов, Г.Л. Смірнов, Л.В. Сохань, В.Г. Табачковський, В.К. Танчер, Т.М. Титаренко.

Внутрішні закономірності процесу історичного розвитку людини, його форми, типи, механізми вивчались Г.М. Андрєєвою, І.В. Бичком, Є.К. Бистрицьким, Б.Т. Григор'яном, Б.А. Грушиним, О.Г. Дробницьким, В.Я. Єльмєєвим, В.І. Зацепіним, В.А. Малаховим, Р.П. Новіковою, Б.О. Парахонським, О.Ф. Плахотним, І.П. Стогнієм, Ю.В. Сичовим, Г.М. Таврізян, О.К. Улєдовим.

            Соціально-політичні, соціологічні, правові, морально-етичні, біогенетичні тощо аспекти формування, розвитку, виховання та самовиховання людини досліджувались Е.Я. Баталовим, І.В. Бестужевим-Ладою, О.В. Волобуєвим, А.А. Гусейновим, В.Є. Долею, М.П. Дубініним, Т.І. Заславською, В.В.Кізімою, І.С. Коном, В.М. Кудрявцевим, В.Б. Куліковим, О.М. Крутовою, Б.0. Лобовиком, Б.Д. Паригіним, В.М. Соколовим, А.Г. Харчевим, І.Т. Фроловим, Й.М. Шепелем та іншими.

В закордонній літературі вже не перше десятиліття в рамках  різних  педагогічних  та  філософських  течій обгово­рюється проблема необхідності цілеспрямованого вивчення протиріч, сконцентрованих у соціально-педагогічній сфері. Методологічні підходи та теоретичні концепції західних ав­торів заслуговують на глибоку увагу. Так розглядає особ­ливості взаємодії та протиріччя педагогічного процесу з іншими чинниками суспільного існування американський філософ Джеймс Лоллєр. Аналізує перспективи розвитку людства та зв'язки із загостренням глобальних проблем людського суспільства та формулює принципи, покликані бути засадовими стосовно нової концепції формування людини, П. Куусі. Вивчає процес розвитку освіти в сучасному суспільстві, його єдність та суперечливість з іншими елемен­тами соціалізації людини, оцінюючи його сучасний тип як "технологічне", дегуманізоване Б. Саймон. Загальнотеоре­тичні, методологічні проблеми відображення соціально-педагогічних процесів у суспільстві й західній філософській традиції останнього десятиліття ставились в багатьох філо­софських школах, особливо у Франкфуртській. Саме у працях М. Хоркхаймера, В. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромма містяться дуже незвичні для нашого світорозуміння та плідні концепції людської життєдіяльності, механізмів авторитар­ної та анти-авторитарної соціально-педагогічної діяльності, особливостей соціально-педагогічного процесу в  тоталітарних  соціальних  системах та ін.   Великий внесок у вивчення соціально-педаго-гічних феноменів зробили західні теоретики Є. Анчел,  Г. Парсонс, П. Тейяр де Шарден, М. Вартовскі, В. Франкл та ін.

Поняття "соціально-педагогічне" як загально-теоретич­не та методологічне доволі давно функціонє в своїх різно­манітних значеннях у певних шарах суспільної свідомості, дедалі ширше використовується в науці та містить в собі багаті можливості методологічного застосування. Це понят­тя було вперше використане німецьким філософом П. Наторпом у праці "Соціальна педагогіка" та стало за кілька десятиліть вельми звичним для західних теоретиків та публіцистів. Воно також було загальновідомим в радянській літературі, про що свідчать висловлювання С.Т. Шацького, М.І. Бухаріна та інших. Проте сам П.Наторп визначив сферу свого дослідження як "соціальну педагогіку", тобто науку про вплив навколишнього середовища на процеси виховання та розвитку людини, прикладну за своїм значенням, не став­лячи запитання про створення загальної теорії соціально-педагогічного процесу в суспільстві.

            В радянській науці, починаючи зі сталінського періоду, поняття "соціально-педагогічного" не викори­стовувалось. Проте в останні роки в процесі деідеологізації та появи реальних можливостей більш глибокого вив­чення реальних соціальних процесів ця категорія починає знов дуже активно функціювати. Але якщо колектив авторів, які створили монографію "Соціальна педагогіка" (Свердловськ, 1989), діє цілком в дусі ідей П. Наторпа, то С.Г.Вершловський (Москва, 1988) використовує поняття "соціально-педа­гогічне" як універсальну характеристику процесу історичного розвитку суспільства та соціалізації людини. Глибоко осмислює смисл категорії "соціально-педагогічне" С.В.Молчанов (Мінськ, 1991), який використовує поняття “соціально-педагогічне управління", "соціально-педагогічна система", "соціально-пе­дагогічний феномен" тощо.

Проте таких праць, у яких би містився розгорнутий аналіз категорії "соціально-педагогічне", внутрішнього змісту реального соціально-педагогічного процесу, вивчались конкретні форми та механізми соціально-педагогічної діяльності, історичне розгортання соціально-педагогічних відносин тощо поки що немає. За таких обставин відкривається можливість для плідної та перспек­тивної дослідницької роботи в даному напрямку.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система категорій, які функціюють у концептуальному апараті со­ціально-філософського пізнання, а також поняття "соціаль­но-педагогічне", яке має свою власну специфічну позицію в цій системі (семантику, функції, кореляції з іншими категоріями).

Предмет дослідження. Сутність та зміст поняття "соціально-педагогічне", його генеза та історія розвитку в рамках соціальної само­свідомості, характер притаманних йому функцій, внутрішня гносеологічна структура; специфіка соціально-педагогічної діяльності та соціально-педагогічних відносин в порівнянні з іншими формами соціальної діяльності та суспільних відносин; головні тенденції соціально-педагогічного процесу складають предметне поле дисертаційного до­слідження.

            Мета і завдання дослідження. В дисертаційному дослідженні здійснюється теоретич­ний аналіз поняття "соціально-педагогічне"  як необхідного концепта в категоріальному апараті соціального пізнан­ня, розкривається його методологічний потенціал.

Відповідно до цієї мети визначаються головні завдання дослідження. До них належать:

— вивчення генези поняття "соціально-педагогічне";

— простеження особливостей історичного розвитку уяв­лень, ідей та понять про процеси, які поєднуються поняттям "соціально-педагогічне";

—уточнення семантичного поля поняття "соціально-пепе­дагогічне", виокремлення різноманітних якісно специфічних аспектів його змісту;

— визначення сутності сучасного поняття "соціально-педагогічне" та доведення реального процесу його пере­ростання в універсальну філософсько-методологічну категорію соціального пізнання;

— виявлення методологічного потенціалу категорії "соціально-педагогічне" через виокремлення її функцій та аналіз внутрішньої гносеологічної структури;

— характеристика сутності соціально-педагогічної діяльності в специфіці та єдності з іншими різновидами людської діяльності;

— осмислення сутності соціально-педагогічних відносин в структурі суспільних відносин, їх історичних типів та форм;

— осмислення головних внутрішніх тенденцій соціально-педагогічного процесу.

            Теоретичні та методологічні засади дослідження. Розуміння сенсу та значення поняття "соціально-пе­дагогічне" як активно функціюючої категорії в апараті соціального пізнання потребує синтезу логіко-гносеологічного підходу до його вивчення з історичним та культурологічним.

Провідним методологічним концептом дослідження слу­гувала ідея про те, що історичний розвиток суспільства виявляє органічну єдність процесів розвитку матеріального виробництва, духовного виробництва самої людини; при чому виробництво людини — "людиноформування" — є дійсним внутрішнім епіцентром, суперсутністю світової  істо­рії.

Плідним методологічним припущенням слугувала теза про те, що процеси "виробництва людини" тим чи іншим чином знаходили своє відображення в суспільній свідомості на філософському, педагогічному, релігійному, морально-етич­ному, побутовому рівнях, фіксуючись в мові, в різних поняттях, які більш чи менш точно відображають сенс цих процесів. В масі цих понять "соціально-педагогічне" є таким, що відносно нещодавно виникло, має ознаки більшої у порівнянні з іншими адекватності своєму предметові, найбільшої загальності — швидко розвивається та збага­чується новими значеннями.

Еврістичну роль в дослідженні відіграла ідея про взає­моперетворення понять та категорій в процесі духовного опанування людиною світу, розвитку форм її мислення, ко­мунікації та концептуалізації практичної діяльності.

Дослідження проблеми проводилось на підставі уні­версальних філософсько-методологічних принципів загаль­ності розвитку, суперечливості, багаторівневості сутності і проявів складних соціальних об'єктів, які саморозвиваються; єдності аналізу та синтезу; сходження від абстрактного до конкретного в теоретичному мисленні. Вивчені та викорис­тані праці провідних філософів, культурологів, соціологів, політологів, релігієзнавців, юристів, які займались тими чи іншими аспектами проблеми, що стала предметом дослідження.

Наукова новизна дослідження. На підставі теоретичного аналізу соціально-філо­софських та філософсько-історичних значень поняття "со­ціально-педагогічне" розроблені його визначення як комплекс­ної ідеальної моделі системної сукупності людиноформуючих соціокультурних та природних чинників, що знаходяться в процесі історичного розвитку, залучені в структуру діяльності індивідуумів та людських спільностей та є субстанційною підвалиною не тільки специфічних навчально-виховних, але й усього розмаїття суспільних відносин.

В розвитку концепції в дисертації сформульовані та об­грунтовані такі положення:

— поняття соціально-педагогічного є таким, що нещо­давно виникло, асимілює в собі в знятому вигляді розмаїття уявлень про внутрішні механізми процесів соціально-історичного формування людини. Маючи чимало синонімів, це поняття характеризується максимальним об’ємом, інтегративністю та здатністю до поглинання нових значень, через що частість його використання збільшується;

— генеза поняття "соціально-педагогічне" сходить до стародавніх міфологічних форм пояснення походження людських якостей, властивостей, вмінь, здатностей, способів діяльності та взаємовідносин. Його історичний розвиток включає і себе процеси теоретичного осмислення діалектики природного та соціального, природного та культурного, природженого та набутого, індивідуального та суспільного, несвідомого та свідомого, стихійного та організованого в процесах становлення людяності;

            — логічний статус поняття "соціально-педагогічне" визначається наявністю у нього складної внутрішньо структури, в яку входять підпорядковані поняття "соціально-педагогічний процес", "соціально-педагогічна система”, "соціально-педагогічні відносини", "соціально-педагогічна діяльність", "соціально-педагогічна свідомість", "соціально-педагогічна теорія", "соціально-педагогічний досвід", "со­ціально-педагогічне середовище", "соціально-педагогічна практика", "соціально-педагогічні традиції", "соціально-пе­дагогічні інновації" та інші;

— поняття "соціально-педагогічне" виконує різно­манітні функції в пізнавально-осмислительних процесах: фіксує реальність існування системно організованих людиноформуючих матеріальних та духовних чинників, процесів та наголошує їхню антропостверджуючу, гуманізуючу спрямованість (онтологічна та гносеологічна функції), синтезує значення більш вузьких понять "соціалізація", "окультурення", "виховання", "навчання", "освіта", "самовиховання", "самоудосконалення" тощо та є концептом, який орієнтує аналіз процесів життєдіяльнос­ті, сприяє виокремленню в них людиноформуючих моментів (логіко-методологічна функція); об'єднує уявлення про механізми й закономірності розвитку людини, які напрацьо­вуються філософськими та частковими науками (інтеграти­вно-методологічна функція); є орієнтиром в розумінні, роз'ясненні, тлумаченні сенсу, значення, ролі історичних, соціокультурних чинників, явищ, подій в якості людино­формуючих детермінантів (інформаційно-культурна, світоглядна, комунікативна функції); слугує виділенню орієнтирів, методологічних настанов для комплексу люди­нознавчих, педагогічних, прикладних соціально-педагогічних дисциплін (методологічно-регулятивна, методологічно-нор­мативна функції); ефективно зараджує переосмисленню відомих раніше теоретичних та методологічних положень, аналізу нових соціокультурних, історичних чинників; сприяє прирощенню нового знання та виявленню тенденцій май­бутнього розвитку  (еврістична та прогностична функції);

            — розмаїття логічних значень та пізнавальних функ­цій поняття "соціально-педагогічне" дозволяє зробити висно­вок про те, що воно має тенденцію до переростання в само­стійну, активно функціонцючу категорію соціально-філософського та філософсько-історичного пізнання, маючи всі ознаки філософської категорії: предметність, загальність, внутрішню багаторівневість, полісемантичність, логіко-методологічну плідність, історичну стійкість, включеність у конкретну теоретичну парадигму та теоретико-пізнавальну традицію;

—місце поняття "соціально-педагогічне" в категоріальному апараті соціального пізнання визначається його взаємодіями з категоріями "соціальне", "педагогічне", "соціальна система", "історичний процес", "суспільна свідомість", "суспільне буття", "соціальна діяльність", "суспільно-економічна формація", "суспільні відносини". Як найбільш плідні в пізнавальному відношенні модуси катего­рії "соціально-педагогічне" досліджуються поняття "соціаль­но-педагогічна діяльність", "соціально-педагогічні відносини", "соціально-педагогічний процес";

— соціально-педагогічна діяльність визначена як системна форма людської активності, в процесі якої відбуваються зміна й перетворення людини та людських мас у напрямку до олюднення, окультурення та соціалізації,      наближення до певної конкретно-історичної соціально необхідної моделі. Вона є системою з точки зору організацїї внутрішньої структури та в аспекті її соціального функціювання, має своїм суб'єктом та об'єктом суспільство, групи та індивідів, перебігає за умов активно залученого        в  процес   людиноформування  соціокультурного  природного середовища, розгор­тається як в локально-індивідуальному, так і в загальноісторичному часі та просторі людського існування. Історія суспільства не має в кінцевому підсумку іншого сенсу, крім розвитку "сутнісних сил" людини;

            — соціально-педагогічні відносини розуміються як невід'ємний внутрішній бік суспільного буття, відособлюють­ся в процесі диференціації форм праці як відносно самостійні, водночас зберігаються в структурі всіх "непедагогічних" відносин, виявляються як механізм "успадковування" форм соціального та культурного існування, трансляції знайдених засобів та методів підтримання та ескалації людського буття, характеризуються соціально-інтегративним характером, про­сторово-часовою масштабністю, відсутністю неприхованої програмно-інформаційної фіксованості, можливістю неманіфестованості та неусвідомленості проявів. В їх сфері функціюють всі різновиди регуляції, моделювання та модулювання людсь­кої поведінки: індивідуальні, групові, соціальні, свідомі, несвідомі, вербальні, невербальні, безпосередні, опосередковано-інструментальні, стихійні, організовані та ін.; вони є внутрішнім необхідним елементом соціальної самоорганіза­ції;

— соціально-педагогічні відносини підлягають типологізації за найбільш стійкими, суттєвими ознаками з метою що поняття по­глиблення їх пізнання та прогнозування. Їх підставами є, наприклад, належність до історичної епохи, до суб'єкта історичного процесу, до соціальної групи, етносу; збігання чи розходження з принципами пануючої ідеології; особливості генези, джерел та умов виникнення, змісту внутрішніх концептів; форми практичного втілення; сутність відношень "суб'єкт-об'єкт" та склад головних цілей; ступінь загальності цінностей, які затверджуються, тощо;

  — соціально-педагогічний процес має головні внутрішні тенденції до диференціації форм соціально-педагогічних відносин та діяльності, оновлення цілей, завдань, засобів людиноформування та до їх інтеграції, об'єднання в цілісну систему; до формування прогресивних,новаторських форм впливу на людину — та до збереження традиційних, консервативних, іноді зовсім реакційних, при чому боротьба між старим та новим може набувати характер протиборства між гуманізацією та дегуманізацією або навпаки; до виділення офіційно визнаних, інституціоналізованих, "пануючих" засо­бів виховання, навчання та опозиційних, репресованих засобів впливу на людину; виокремлення насильницьких та ненасиль­ницьких, авторитарних та демократичних соціально-педа­гогічних систем.

Науково-практичне значення роботи. Науково-практичне значення роботи полягає в тому, що на підставі проведеного дослідження напрацьовані теоре­тичні визначення та висновки, які сприяють поглибленню поняття соціально-педагогічного, осмисленню його категоріальної сутності та поліфункціональних можливостей використання. Концептуальні висновки дослідження мають цінність для з'ясування соціально-філософських та філософсько-історичних уявлень, характеристики системи ка­тегорій соціального пізнання, можуть використовуватись під час обгрунтування теорії формування, соціалізації та окуль­турення людини, напрацювання філософсько-методологічних принципів педагогічного пізнання та практики.

            Теоретичні висновки роботи можуть бути застосовані для поглиблення теорій соціальної діяльності та суспільних відносин, прикладної соціальної педагогіки, використовуватись філософами, культурологами та педагогами. Підсумкові положення роботи можуть бути використані в процесі читання курсу філософії у вищих навчальних закладах в темах "Суспільство та людина", "Духовна життєдіяльність суспільства", для розробки спецкурсу "Теорія соціально-пе­дагогічного процеса", для навчання спеціалістів соціально-гуманітарного та педагогічного профілю.

Апробація роботи. Головні положення дисертаційного дослідження обгово­рювались на кафедрі філософії та соціології Сумського дер­жавного педагогічного університету імені А.С. Макаренка, у відділі соціальної філософії та філософії історії Інституту філософії НАН України. Результати дослідження доповідались на наукових конференціях та семінарах.

Структура роботи. Структура роботи визначена метою та головними за­вданнями дослідження. Дисертація складається із Вступу, двох Розділів, кожний з яких супроводжується Висновками, Закінчення та списку використаної літератури.

 

 ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ.

 

У ВСТУПІ обгрунтована актуальність обраної теми, ха­рактеризується рівень її розробки, визначаються мета та завдання дослідження, його методологія та головні наукові результати.

У РОЗДІЛІ 1 — "Теоретичний аналіз поняття соціаль­но-педагогічне" — розглядається значення поняття "соціаль­но-педагогічне", його походження, особливості функціювання в суспільствознавчому мисленні.

            Історичні передумови та джерела виникнення цього поняття, розмаїття уявлень, які є засадовими стосовно ро­зуміння сутності системи "виробництва людини" та закономірностей її існування та розвитку розглядаються в § 1 — "Генеза поняття "соціально-педагогічне" та особливості його історичного розвитку". Сучасне поняття "соціально-педагогічне" виникло в результаті довготривалого процесу концентрації якісно специфічної  соціально-педагогічної  інформації в людському знанні. Знання про шляхи та способи формування людини впліталось в тканину синкретичної первісної свідомості, де моральні норми не відокремлювались від педагогічних та правових.

В міфологічній картині світу містився поширений ком­плекс фантазій на соціально-педагогічні теми, які "поясню­вали" походження ремесел, мистецтв, знань, мудрості, а також людських переваг та недоліків, психологічних якостей та мо­ральних норм.

            В теоретичному мисленні давногрецьких філософів перш за все виділяються категорії людини та людського, осмис­люється існування різних людських типів, усвідомлюється головне соціально-педагогічне завдання суспільства як руху від варварства до культурності. Геракліт оцінює людину як потенційного носія частки світового Логосу, яка має мож­ливість вибирати, долати протиріччя заради руху до світового порядку. В текстах Демокріта виявляється усвідомлене протиставлення соціально-педагогічних чинників природним силам. Платон виділяє соціально-педагогічні функції держави. Арістотель прагне обгрунтувати соціаль­но-педагогічну роль цілісного соціуму. Кініки, стоїки, епіку­рейці виділяють визначальну роль індивіда, який  є  головним  суб'єктом   соціально-педагогічної діяльності. Християнське віроучіння розвивається як система, яка намагається цілісно охопити всі боки особистої та соціальної життєдіяльності та підпорядкувати їх єдиному комплексу ідей. Філософи Відрод­ження створюють синтез середньовічного учіння про свободу волі людини та античних уявлень про єдність людини, природи та суспільства.

            В соціально-філософській думці Нового часу стверд­жується думка про необхідність обмеження стихійних сил та напрацювання цілеспрямованої, упорядкованої, розумної виховної системи, яка була б імманентним атрибутом суспіль­ства.

Вже на початку XIX століття можливості описового, емпірично-фрагментарного вивчення процесів формування людини в суспільства були вичерпані. Склалась об'єктивна необхідність та методологічні передумови для переходу до цілісного вивчення закономірностей функціювання соціально-педагогічного комплексу. К. Маркс, О. Конт, Е. Дюркгейм, М. Вебер, 3. Фрейд, Т. Парсонс та ін. роблять свій внесок у розв'язання цього завдання. Поняття "соціально-педагогічне" в його відносно сформованому вигляді було сформульоване Г. Когеном, а потім сприйняте та розвинуте П. Наторпом, який розумів історію як процес олюднення людини в результаті без­перервної диференціації та інтеграції форм трудової діяльнос­ті та знання. Разом з ідеями неокантианства це поняття про­никло на початку XX століття в Росію, але було "вигнане" із ужитку теоретиків наприкінці 20-х років в період наростання ідеологічної боротьби. Знов його використання у вітчизняній соціально-філософській думці починається лише у 80-х роках.

В § 2 — "Зміст та сутність поняття "соціально-педагогічне" — розглядаються його внутрішні смисли, показується  що на цей час це поняття має комплекс як часткових, прикладних, так і загальнонаукових, універсаль­но-теоретичних, філософсько-методологічних значень. "Со­ціально-педагогічне" — це:

1) процес людиноформування в масштабах всього суспільства, який містить систему соціокультурних та при­родних факторів;

2) історичний процес становлення та розвитку,   гумані­зації   людини,   який   є  внутрішньою сутнісною стороною загально-історичного процесу;

            3) внутрішній зміст, сенс та вища мета історичного процесу;

4) система матеріальних та духовних чинників, діючих сил, детермінантів, що формують людини та сприяють її со­ціалізації, окультуренню, вихованню, навчанню;

5) загальна система знань про шляхи, засоби, законо­мірності формування людини, яка є внутрішнім комплексом суспільної свідомості (буденна, масова соціально-педагогіч­на свідомість);

6) наукове відображення процесу формування людини в масштабах світової історії, людства, цілісного соціуму (со­ціально-педагогічна теорія);

7) окремий розділ педагогічної теорії — учіння про виховну діяльність в локальних соціумах — "соціальну педагогіку", яка включає в себе "педагогіку колективів", "педагогіку середовища", "виробничу педагогіку", "педаго­гіку дозвілля", "педагогіку родини", "агогіку", "геронтику" та ін.

            Через аналіз змісту понять "соціальне", "педагогічне" обґрунтовується правомірність ужитку поняття "соціаль­но-педагогічне" як якісно специфічної синтетичної категорії, розглядається внутрішня гносеологічна структура поняття "соціально-педагогічне", яке включає в себе складний блок близьких та похідних термінів. Аналізується система функцій категорії "соціально-педагогічне", виділяються дві головні їх групи. В першу з них входять функції, які виконуються цим поняттям у створенні об'єктивного образу світу: гносеологіч-на, логіко-методологічна, аналітична, еврістична, прогностична, інтегративна. В другу входять функції, які виконуються даним поняттям стосовно практичної орієнта­ції людини в світі та програмування її діяльності: світоглядна, комунікативна, інформаційно-культурна, нормативна, регуля­тивна. Доводиться, "соціально-педагогічне" відоб­ражає один з вищих порядків сутності всіх соціальних феноменів, специфічний комплекс законів виробництва суспіль­ством людини, є важливою опорною сходинкою в процесі реальної життєдіяльності та логічного руху розуму, набува­ючи в процесі свого розвитку статус філософської категорії.

В РОЗДІЛІ II—"Методологічний потенціал категорії "соціально-педагогічне" та її місце в системі соціального пізнання"—доводиться,що поняття “соціально-педагогічне” дає можливість якісно поглибити картину історичного

© 2010 olena.scherbina.sumy.ua | Design by metamorphozis.com. | Powered by Lubimy Site