Главная > Научная школа > А.М.ЩЕРБИНА. Автореферат кандидатской диссертации

А.М.ЩЕРБИНА. Автореферат кандидатской диссертации

В этом разделе:

 

Соціокультурні регулятиви людської діяльності



ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ  ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

 

 

 

 

ЩЕРБИНА  Анатолій Михайлович

 

УДК 316.4

 

 

 

 

Соціокультурні регулятиви людської діяльності

в технологіях масової комунікації

 

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія,

 філософія культури

 

 

 

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

 

 

 

 

 

Київ  2010

 

Дисертацією є рукопис.

 

 

Робота виконана в Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди Національної академії наук України у відділі філософської антропології.

 

Науковий керівник

доктор філософських наук, професор Загороднюк Валерий Петрович

 

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

доктор філософських наук, професор

 

 

 

Захист відбудеться   19  березня   2010 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої  вченої  ради   Д 26.161.02   в   Інституті  філософії імені        Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

 

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвяти­тельська, 4.

 

Автореферат розісланий  “____”__________ 2009 р.

 

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук                          Ситніченко Л.А.

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Засади суспільного існування людства, розмаїття феноменів матеріальної та духовної культури, сама людина як історичний тип особистості є продуктом людської діяльності, що керується соціокультурними регулятивами – історично утвореними технологіями виробництва матеріальних і духовних благ, нормами соціальних відносин, алгоритмами управління, методами соціалізації та окультурювання  молоді. В історичному просторі соціокультурної життєдіяльності, як прикрий елемент технологій праці та управління,   утворюються розмаїті форми  організованого духовного впливу на  людські спільноти –  технології масової комунікації. Їх функціонування є ні чим іншим, як утворенням та транспортуванням соціокультурних регулятивів, які є бажаними та корисними для суспільства. Розвиток механізмів соціокультурної регуляції в історичному просторі є мірою гуманізації людства, показником досягнутого ступеня формування його соціальності й культурності. “Локальні” соціокультурні регулятиви людської діяльності, втілені в технологіях масової комунікації, є головним  внутрішнім чинником формування соціальних культуротипів в етнічних та групових просторах.  Загальнолюдські  регулятиви чинять риси єдиного людського типу у планетарному просторі і навіть характеристики земної цивілізації як форми самозатвердження й самовизначення людства  у космічному просторі. Успішність та продуктивність розвитку суспільства, його темпи, утворення тенденцій гальмування або прискорення,  ступінь залучення індивідів і людських спільнот до активної  соціально значущої діяльності, утворення та розповсюдження інноваційних ідей, виникнення й подолання соціальних і культурних конфліктів – все це залежить від “регулятивного” змісту і спрямованості технологій масової комунікації.

Технології масової комунікації, втілені  в системі засобів реалізації  групових або приватних соціальних інтересів, постають об’єктами не тільки формування та управління, але й маніпуляції. З одного боку, здійснюється їх “омасовлення”, охоплення ними багатоміліонних мас населення,   а з іншого боку,  розповсюдження  методів занурення в глибинні структури людської свідомості та підсвідомості. Тому предметом дискусій постають проблеми функціонування сучасної системи соціокультурної  комунікацій взагалі, діяльності засобів масової комунікації, захисту “комунікативної свободи” особистості тощо.

Потреба сучасної людини в самопізнанні, а також в захисті своєї духовної свободи є не менш загостреною, ніж у минулому столітті. Людина прагне відстояти право на вільне розпорядження своїми почуттями, волею, інтелектом,  неповторним світом емоційних переживань та творчих здібностей.  Усе ще не задоволена потреба  чисельних напрямків  людино- та культурознавства в ефективному понятійному та концептуальному апараті, який є необхідним для обґрунтування  методологічних підходів до  наукового відображення виявів соціокультурних регулятивів людської діяльності в сфері масової комунікації, тобто особливу актуальність має саме філософсько-антропологічний та філософсько-культурологічний погляд на ці проблеми.

Ступінь наукової  розробки проблеми. Проблема регулятивності діяльності людини  багаторазово вирішується як філософією та людинознавчими науками, так  і в сфері позанаукового знання: мистецтво (головним чином – художня проза), а також релігія є сферами продуктивних роздумів над цими питаннями. Буденна свідомість також накопичує результати своїх спостережень над людськими вчинками та висновків щодо їх соціальної значущості переважно у формі фольклору та “малих жанрів” – говірок, порівнянь та інших форм  паремійної прози. Виникнення теоретичної думки та її розвиток дають людству надію на виникнення “ефективних” форм відображення сфери  регулятивів людської  діяльності. Найбільш універсальним є відображення  “регулятивної” проблематики філософсько-антропологічною та філософсько-культурологічною думкою, але до розвитку цього напрямку людинознавства є також причетними десятки  видатних істориків, соціологів, психологів, представників конкретно-наукового знання.

Процес соціальної комунікації з’ясується Вольтером,  Дж.-Б.  Віко, Ф. Гізо, Ш. Монтеск’є та іншими просвітниками як такий, що забезпечує  розповсюдження соціокультурних регулятивів, перетворення їх на рушійні сили культурних, моральних,  соціальних та політичних змін у суспільстві. Методологічні концепції  щодо теоретичної “технології”  феноменологічного та “ноуменологічного” вивчення сфери соціокультурної регуляції людської діяльності опрацьовані А. Бергсоном, Г. Гегелем, Е. Гуссерлєм, В. Дільтеєм, М. Мерло-Понті, А. Шопенгауером. Намагання з’ясувати розвиток цивілізації як процес комунікації загальнолюдських та етнічних цінностей поєднує твори М. Вебера, Ґ. Ґадамера, М. Драгоманова, М. Котляревського. Засоби типологічного аналізу розмаїття соціокультурних регулятивів  утворювались Феофрастом,  Діогеном Лаертським, Плутархом, Светонієм, Е. Шпрангером,   К.Г. Юнгом, Г. Шпетом, М. Гумільовим, С. Гуріним, Л. Сохань, В. Тихоновичем, С. Пролеєвим.

Типологизуюче-феноменологічний підхід у вивченні  етнічної культури втілений Л. Горболісом, М.  Грушевським,  Д. Донцовим, М. Костомаровим,  П. Кулішем, І. Нечуєм-Левицьким, М. Номісом, А. Фурманом.

Проблему ґенези соціокультурних регулятивів людської діяльності  досліджували Ш. де Брос, Геродот, Гесиод, Ф. Гребнер, Емпедокл,  К. Леві-Брюль, Ю. Ліпс, Л.Г. Морган,  Е.Б. Тайлор, Дж.Дж. Фрезер. Велику таємницю гомінізації відображено П.Т. де Шарденом, К. Ясперсом.   Ідею харизматичного походження інноваційних соціокультурних регулятивів обґрунтовували     М. Вебер, М. Гумільов, Ф. Ніцше.  Продуктивний методологічний підхід до характеристики історичних ступенів олюднення обґрунтований С. Кримським. Шляхи формування та виявлення соціокультурного генотипу людства та особистості розглядає український дослідник В. Ларцев.

 З’ясуванню багаторівневості регулятивних елементів, зафіксованих у вербальній мові, сприяли  праці І. Гердера, В. Гумбольдта, Л. Єльмслєва, І.Б. де Куртене, А. Мейє,  О. Потебні, В. Проппа, Е. Сепіра,  Ф. де Соссюра,  Б.  Уорфа,  Р. Якобсона.

Ідеї “структурального” аналізу феноменів соціокультурної регуляції людської діяльності на перетині антропології, етнології, історії, соціології, психології, літературознавства, поетики, мистецтвознавства поєднують творчість     Р. Барта, Ж. Дельоза, К. Леві-Строса, Ж. Лакана, П. Флоренського, М. Фуко.

Лідерами в обґрунтуванні  діяльнісного підходу щодо вивчення сфери соціокультурних регулятивів були Е. Ільєнков, Г. Батищев. Завдання утворення універсальних парадигмальних орієнтирів  дослідження соціокультурних регулятивів людської діяльності вирішували  Є. Андрос, Є. Бистрицький, І. Бичко, М. Булатов, Г. Горак,  В. Горський, В. Загороднюк, В. Звіглянич. А. Дондюк,  А. Єрмоленко, В. Іванов, А. Канарський,  Г. Ковадло, П. Копнін, С. Крилова,  С. Кримський, В. Кузнецов, В. Малахов,  В. Мейзерський,  Б. Парахонский,   М. Попович, С. Пролеєв, В. Табачковський,  Н. Хамітов, Г. Шалашенко,          В. Шинкарук, О. Яценко.  Інформаційні, смислові, алгоритмові  характеристики  соціокультурних регулятивів вивчались Л. Гнатюком, В. Дубровським,      О. Кедровським, Л. Солов’єм, Г. Тульчинським.

Теоретично-прикладні проблеми соціальної регуляції людської діяльності висвітлюються в роботах Б. Беспарточного, М. Бобневої, Р. Бузунова, Ж. Вірної, В. Горлинського, Т. Гугніної,  Р. Демкова, В. Довгополюка,  В. Заболотної, М. Іншина, О. Іщенка, В. Кисіля, О. Кібенко,  Г. Короткої, О. Кравченка,  Н. Крохмаль, В. Москвіної, В. Пилипенко, О. Поляничко, Н. Прядко, І. Сергєєвої, О. Усік, І.  Шинкаренко, Ю. Ярошка  та ін.

Дослідження розмаїтих аспектів сутності та виявлення  соціокультурних регулятивів людської діяльності  в традиційних і сучасних технологіях масової комунікації проводилось В. Валентиненко, В. Владимировим,   М. Горшковим, О. Гриценко, Б. Грушиним, С. Демченко, Г. Іващенко, Е. Карцевою, П. Краснящих, О. Кукаркіним, Т. Лютим, К. Метешкіним, Б. Мотузенко, Т. Науменко, Ю. Омельченко, І. Чудовською-Кандибою, О. Ярошем.

Але як методологічні проблеми, так і завдання вивчення відокремлених і безмежно  різноманітних аспектів  виявлення  регулятивів діяльності в технологіях масової комунікації  ще далеко не вичерпані.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація пов’язана з науково-дослідницькою роботою, що проводиться у відділі філософської антропології ім. Г.С. Сковороди НАН України за темами: “Людина в цивілізації ХХІ століття:  проблема свободи (І кв. 2003 – ІV кв. 2007, 0102U003092), та “Антропосоціокультурні чинники європейського вибору України” (І кв. 2008 – ІV кв. 2011; 0107U012488).

Метою дослідження є осмислення сутності соціокультурних регулятивів людської діяльності в технологіях масової комунікації  як провідного людино- та культуроутворюючого фактора; уточнення уявлень  про ґенезу та історичний саморозвиток  багаторівневої структури та внутрішніх  механізмів актуалізації  соціокультурних регулятивів в різних історичних, соціальних  та локально-культурних типах технологій масової комунікації; про регулятивні особливості сучасних технологій масової комунікації.

Завдання дослідження:

– з’ясувати  поняття соціокультурних регулятивів людської діяльності  як  відображення феномену внутрішніх механізмів регуляції та саморегуляції існування людини, суспільства  та культури, що утворено  синергією міжнаукового, філософсько-антропологічного, філософсько-культурного знання, з погляду його гносеологічного та методологічного змісту і потенціалу;

– дослідити мовну “субстанцію” соціокультурних регулятивів людської діяльності, що втілені в технологіях масової комунікації;

– охарактеризувати шляхи становлення провідних механізмів соціокультурної регуляції як чинника олюднення на ступені антропосоціогенезу та історичного розвитку  розмаїтих форм  масової комунікації;

– проаналізувати багаторівневі структурні утворення в сфері  формування та актуалізації соціокультурних регулятивів людської діяльності;  на цій теоретичній підставі окреслити можливі підходи щодо  їх  типології;

– уточнити поняття “масова комунікація” та “технологія масової комунікації”, а також надати теоретичні характеристики основних видів технологій масової комунікації як інструментів соціокультурної регуляції людської діяльності;

– дослідити особливості функціонування соціокультурних регулятивів людської діяльності у провідних видах сучасних технологій масової комунікації;

– окреслити специфіку актуалізації соціокультурних  регулятивів  людської  діяльності та особливості “технологічного процесу” у структурі сучасних технологій  масової комунікації.

Об’єктом дослідження є соціокультурні регулятиви людської діяльності, втілені в технологіях масової комунікації.

Предмет дослідження – сукупність проблем, що виникають у процесі  пізнання соціокультурних регулятивів людської діяльності, які функціонують  в технологіях масової комунікації: зміст  та історичний розвиток понять  “соціокультурні регулятиви людської діяльності”, “масова комунікація”,  “технологія масової комунікації”; генезис, внутрішня структура, механізми функціонування соціокультурних регулятивів людської діяльності в технологіях масової комунікації;  їх науково-теоретична типологія; характерні риси сучасних технологій масової комунікації, які використовують, трансформують, комбінують соціокультурні регулятиви людської діяльності, а також  перетворюють їх на засіб  маніпуляції окремими компонентами людського світовідношення.

Методологічні основи і методи дослідження. Провідною  методологічною засадою дисертаційного дослідження є ідеї синергетичного підходу до відображення процесів саморозвитку складних, багаторівневих, нелінійних систем, якими є  соціокультурні регулятиви людської діяльності, що втілюються в технологіях масової комунікації.  Дослідження проводилось у понятійній парадигмі “діяльнісного підходу” до вивчення соціокультурних феноменів, а також  методології структурального аналізу людського світовідношення. У процесі опрацювання понять соціокультурних  регулятивів людської діяльності, масової комунікації, технології масової комунікації  використані ідеї  теорії інформації,  комунікації, прикладні методики етимологічного, текстологічного, семантико-семіотичного аналізу.  У підрозділах, в яких характеризуються проблеми олюднення, інтеграції міжнаукових підходів в осмисленні багаторівневості соціокультурних регулятивів  застосовані елементи історичної фактографії.  Підсумкові концепції дослідження утворюються шляхом теоретичного синтезу виявлених  уявлень, ідей, визначень.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше запропоновано теоретичний підхід до  багатомірного феномену, яким є соціокультурні регулятиви людської діяльності, втілені в технологіях масової комунікації.  В рамках проведеного дослідження обґрунтовано теоретичні положення, що відзначаються новизною:

–   розкрито    сутність соціокультурного  регулятиву, функціями якого є  організація, формування, управління, стимулювання, мотивація, контроль та  самоконтроль ефективності технологій масової комунікації. Обґрунтовано, що поняття “соціокультурні регулятиви людської діяльності” позначає  розмаїття внутрішніх і зовнішніх,   індивідуальних і суспільних, усвідомлюваних і неусвідомлюваних, стихійно та цілеспрямовано  опрацьованих суспільством у процесі його історичного розвитку,  програмованих у алгоритмовій формі правил, обмежень, заборон та дозволів,  які  засвоюються людиною під час її соціалізації;

охарактеризовано процес олюднення як поступове утворення, накопичення та якісне ускладнення у процесах масової комунікації ієрархічних  “кодів” або “мов” соціокультурної регуляції. Такий підхід дає можливість визначити феномени духовності, моральності, синергійності, естетичної орієнтованості особистості та інших  форм людського світовідношення як такі, що утворені на основі багаторівневих  регулятивів та посідають вищі  ступені в  ієрархії  засобів соціокультурної регуляції. Вищі регулятиви здатні за деяких умов впливати на нижчі, тобто виконують функцію метарегулятивів;

обґрунтовано  положення про  інтеграцію в соціокультурних  регулятивах людської діяльності “кодів” соціокультурної активності з тілесними – біологічними,  нейрофізіологічними, психофізіологічними – кодами.  Доведено, що структура людської діяльності постає багаторівневим алгоритмовим процесом; алгоритмізація процесу соціокультурної регуляції здійснюється  як розподіл обсягу інформації на підмножини та орієнтація у зв’язках цих підмножин за умов “перекладу” різнорівневих управлінських сигналів з одного коду на іншій;

установлено, що масова комунікація є сукупністю розмаїтих інформаційних взаємодій. У такому її розумінні вона є особливим феноменом,  що утворює духовні шари суспільного буття: механізмом  формування “національного  менталітету”, “національної самосвідомості”, “громадської думки” тощо;

доведено, що  поняття “технологія масової комунікації” позначає  проект (модель, або утворену теоретичним шляхом,  або існуючу на буденно-інтуїтивному рівні), а також  реальний  цілісний процес практичного функціонування елементів, що забезпечують здійснення процесу масової комунікації. Функціональними елементами технології масової комунікації  є методи  організації,  формування, управління, стимулювання та трансляції  інформації, а також контролю результатів  комунікативної діяльності.   Показано, що технології масової комунікації  є інструментами соціокультурної регуляції людської діяльності. Обґрунтовано, що результатом її актуалізації є формування типу особистості, пристосованого до існування  у заданих параметрах практичної та духовної  життєдіяльності;

установлено, що  особливостями технологій сучасної масової комунікації є   збільшення їх загальної кількості; використання досягнень сучасного науково-технічного прогресу для їх вдосконалення; активний перехід від контролю, управління, організації технологічних впливів на соціокультурні регулятиви людської діяльності до маніпулювання людською поведінкою; підвищення значення деперсоналізуючих маніпулятивних технологій у порівнянні із кількістю конструктивних, раціоналізуючих, персоналізуючих технологій; актуалізація архаїчних типів технологій масової комунікації;

обґрунтовано тезу, що “маніпуляції” людською свідомістю, які вважають невід’ємним атрибутом діяльності сучасних  засобів масової комунікації, є ні чим іншим, як особливими (з погляду на їх структуру та характер використаних методів та технік) формами цілеспрямованих впливів на сферу соціокультурних регулятивів людської діяльності.

Практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в компонентах новизни положень, що виносяться на захист, розширенні і по­глибленні уявлень про соціокультурні регулятиви людської діяльності, втілені в технологіях масової комунікації. Матеріали дослідження можуть бути використані в подальших теоретико-методологічних розробках питань соціокультурного життя особистості і суспі­льства, теорії самопізнання, синтезі нових антрополого-філософських та  філософсько-культурологічних концепцій; у викладанні відпо­відних тем нормативного курсу філософії в гуманітарних вузах і спецкурсів із проблем філософської антропології і філософії культури. Вони використані  в розробці лекційних курсів навчальних дисциплін “Комунікативні процеси в навчанні”, “Психологія діяльності та педагогічний менеджмент”, “Паблік рілейшнз”, “Соціальна педагогіка та теорія соціалізації”, що викладаються автором в Державному вищому навчальному закладі “Українська академія банківської справи Національного банку України”.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача. Усі наукові публікації автора є одноособовими.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження об­говорювались у відділі філософської антропології Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. Ре­зультати роботи доповідалися на наукових і науково-практичних конференці­ях: III Міжнародна науково-практична конференція “Сучасна картина світу: Інтеграція наукового та позанаукового знання” (Суми, 2003), Міжнародна наукова конферен­ція “Теоретичні та методичні засади розвитку мистецької освіти в контексті єв­ропейської інтеграції” (Суми, 2004); Міжнародна науково-теоретична конференція “Україна в контексті Євроінтегарції” (Суми, 2005); III Всеросійських науково-освітні Знаменські читання  “Наука та  релігія в сучасній освіті” (Курск, 2007); XVI Міжнародна наукова конференція ім. проф. С. Бураго  “Мова і культура” (Київ, 2007); ІІ Міжнародна науково-теоретична  конференція “Учення Григорія Сковороди про дух, духовність та істину: історія та сучасність” (Суми, 2007);  ІV Міжнародна наукова конференція “Сучасна картина світу: інтеграція наукового та позанаукового знання” (Суми,  2007 р.).

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Структура роботи визначена її метою і завданнями. Дисертація (повний обсяг тексту 200 с.) складається зі вступу, чотирьох розділів, кожний з яких має підрозділи і супроводжується висновками, та закінчення. Список вико­ристаних джерел містіть  437  найменувань, у тому числі 25 –  іноземними мовами.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету і за­вдання, об’єкт, предмет, методологію і методи дослідження, показано наукову новизну отриманих результатів, їх практичне і теоретичне значення та форми апробації, подано інформацію про публікації, у яких висвіт­люються основні положення роботи, подано загальні відомості про дисертацію.

У розділі 1  “Огляд  літератури   по проблемі соціокультурних регулятивів людської діяльності та методологічні джерела дослідження”  проаналізовано ступінь розробленості проблеми, визначені перспективи і напрямки, методологічні і концептуальні засоби її дослідження. У підрозділі 1.1 “Поняття соціокультурних регулятивів людської діяльності. Розмаїття термінологічного відображення регулятивних феноменів”  визначено, що  в історичному розвитку  духовної культури  утворено розмаїття понять та термінів, що мають або конкретно-практичні, або узагальнююче-абстраговані  “регулятивні” значення (у тому числі такі, як “настанова”, “правило”, “норма”, “норматив”, “наказ”, “зразок”, “образ”, “модель”, “еталон”, “ідея”, “принцип”, “ідеал”, “смисл”, “осмислення”, “орієнтація”, “спрямування”, “організація”, “управління”, “ментальність” тощо). Їх загальним смисловим компонентом є здатність бути використовуваним у характеристиці визначеного порядку здійснення  людської діяльності. Диференціація поняття соціокультурних регулятивів людської діяльності є відображенням  поглиблення з’ясування об’єктивних феноменів соціокультурної регуляції та узагальнення його смислових  аналогів.

Сьогодні крім поняття “соціокультурні регулятиви діяльності” використаним є комплекс “регулятивних” лексем: “регулятивні фактори”, “регулятивні функції”, “регулятивна діяльність”,  “соціокультурна регуляція діяльності”, “соціальна регуляція”, “культурна регуляція”, “система соціокультурної регуляції”,  які ще недостатньо  впорядковані та  систематизовані.

Внутрішні смисли поняття “соціокультурні регулятиви людської діяльності” концентрують в собі все розмаїття соціальних і культурних за своїм походженням та змістом, внутрішніх і зовнішніх  по відношенню до акту діяльності механізмів забезпечення її ефективності, які складаються з  індивідуальних і суспільних, усвідомлюваних і неусвідомлюваних, виниклих стихійно і утворених  цілеспрямовано  правил, обмежень, заборон та дозволів. Надане формалізоване визначення змісту та структури  соціокультурного регулятива. Він завжди є  перформативною програмою, адресованою індивідууму (або соціальній групі) і складається з послідовності команд “здійснення” і “нездійснення” певних актів дії. Регулятив утворюється (передається у мовленнєвому акті або іншими мовними засобами) суб’єктом S1, адресується  іншому суб’єкту S2, за своїм змістом є програмою  P1 дії  суб’єкта S2. Ефектом  дії регулятива є чисельні змінювання (N1, N2, N3, …Nn)  в життєдіяльності суб’єкта. Відтак, структура  регулятивного акту відображена у формулі:

R sl-cl  =  S1  →  P1  →  S2  →  (N1 + N2 + N3 + …Nn ).

Підрозділ 1.2  “Мовна субстанція людської діяльності” складається з двох підпідрозділів. У підпідрозділі 1.2.1 Віддзеркалення регулятивної сутності людської діяльності в діяльнісних лексемах”  розглянуто процес історичного розвитку засобів мовної кодифікації соціокультурних регулятивів.  Майже повна тотожність процесів  ієрархічного ускладнення “діяльнісних” лексем  у різних мовах обумовлює необхідність розгляду “західних” варіантів “діяльнісного підходу”  до вивчення соціокультурних регулятивних феноменів як рівноправних, органічно доповнюючих вітчизняні концепції. Простеження розвитку мовних форм від стародавніх найбільш простих узагальнюючих позначень людської “праці”, які  за своїм  змістом завжди виконують роль  “класичних” регулятивів,  до сучасних категорій “діяльності” або “активності” автор вважає своїм особистим внеском у розвиток “діяльнісного підходу”.

У підпідрозділі  1.2.2 “Мова як носій соціокультурних регулятивів людської діяльності” обґрунтовано, що розширення семантичних обсягів кожного окремого слова означає виникнення нових регулятивів, поглинаючих і підпорядковуючих собі старі. Як форми специфічних лінгвістично-соціальних утопій розглядаються спроби утворення “нової мови“, “нової логіки”, “нових способів мислення” як засобу  покращання людської природи. Сформульований погляд на історію розвитку мови як на поступове усвідомлювання мовних форм існування  соціокультурних регулятивів людської діяльності.

У підрозділі 1.3 “Становлення регулятивів людської діяльності: проблема олюднення” відомі підходи до проблеми олюднення доповнені поглядом на його сутність як на процес поступового ієрархічного утворення, накопичення та якісного ускладнення нових “кодів” або “мов” соціокультурної регуляції. Відтак, сутність людини усвідомлюється як історична багаторівнева єдність регулятивів та метарегулятивів “першого”, “другого” та наступних ступенів. “Історико-ієрархічний” підхід до розвитку механізмів соціокультурної регуляції дає можливість охарактеризувати  сутність феноменів духовності, моральності, синергійності, естетичної орієнтованості особистості та інших конструктивних форм людського світовідношення як метарегулятивну.

У підрозділі 1.4  “Феноменологія та типологія як методологічні підходи в історії вивчення соціокультурних регулятивів людської діяльності” визначені найбільш характерні  методологічні  підходи, які історично були  опрацьовані в сфері її наукової та позанаукової рефлексії:  феноменологічний та типологічний.  “Змістовне”, “логічне” та “історичне” відображення феноменів регуляції діяльності є вихідною основою їх науково-теоретичного пізнання. Розвиток типологічних підходів дає можливість розділити  регулятиви люд­ської діяльності на психофізіологічні та соціокультурні, індивідуальні та соціальні, загальнолюдські та етнічні, групові та масові, усвідомлювані та неусвідомлювані тощо. Саме типологізація регулятивів діяльності є сучасною основою для поглиблення практичної орієнтації філософсько-антропологічних та філософсько-культурологічних теорій, а також для опрацювання прикладних концепцій. Виділені також нормативні та прескриптивні варіанти рефлексії сфери регуляції людської діяльності (які найбільш характерні для правознавства, дидактики, теорії виховання, а також втілюються в  утопічних соціально-політичних, соціально-педагогічних та  логіко-лінгвістичних проектах).

У розділі 2 “Багаторівневість соціокультурних регулятивів людської діяльності”  обґрунтовано, що в умовах розмаїття методологічних підходів щодо вивчення сфери соціокультурної регуляції   є потреба в опрацюванні надійного інструментарію виявлення її реальних структурних рівнів та елементів. У підрозділі 2.1 “Міжнаукова інтеграція в осмисленні багаторівневості соціокультурних регулятивів людської діяльності” окреслені  найбільш яскраві  ступені  історії  вивчення сфери регуляції людської діяльності засобами конкретних наук. Визначено, що існує специфічний напрямок знання,  в якому  втілюються розмаїті методологічні підходи, парадигми, інструментальні технології. Визначальну роль у дослідженні “регулятивної” проблематики грають нейрофізіологія активності та психологія діяльності, розмаїті напрямки психоаналізу, етнологічне відкриття феноменів імпринтингу та сугестивності як основи комунікаційних взаємодій у  світі живих тварин та людини,  експлікація ідей кібернетики та теорії інформації на людино- та суспільствознавство. Сучасне знання про цю сферу  синтезує та інтегрує здобутки різних наук, що дає наукові підстави для  з’ясування регулятивів  людської діяльності як  багаторівневих  утворень, у яких “коди” соціокультурної активності є “надбудовою” над тілесними – біологічними,  нейрофізіологічними, психофізіологічними кодами діяльності нервової системи, головного мозку та соматичних систем.

У підрозділі 2.2 “Алгоритмовість як “процесуальна” структура соціокультурних регулятивів” процеси соціокультурної регуляції  розглянуті як такі, що мають уніфіковану послідовність внутрішніх процесів, з яких безпосередньо складається діяльність.  Формою їх організації  є алгоритмовий пошук засобів та  шляхів досягнення цілі. Кожний окремий механізм, що бере участь у організації людської діяльності,  працює за своїм алгоритмом. Поєднання алгоритмів здійснюється  як “переклад” одного “обчислення” на мову іншого “обчислення”. На основі алгоритмової  діяльності   утворюється розмаїття  форм мислення та смислів,  мови та мовлення,  цінностей та практичних навичок.  Навіть  складні регулятивні процеси піддаються “алгоритмовому” аналізу.

У підрозділі 2.3 “Єдність когнітивного, аксіологічного, екзистенційного та праксеологічного у “смисловій” структурі соціокультурних регулятивів людської діяльності”  показано, що з погляду вивчення внутрішнього змісту кожного окремого регулятива людської діяльності він включає до себе:       1) когнітивний елемент (вказівка  на певні властивості  та стан середовища, де здійснюється активність); 2) оціночну інформацію (вказівка на обрання зі всього різноманіття середовища об'єкту, який має якось  значення для суб’єкта щодо його життєвих потреб); 3) сума інформаційних повідомлень, з яких складається “образ Я”;  4) праксеологічну програму, яка приписує конкретну форму  безпосередньої поведінки, що повинна бути вибраною і здійсненою  в даних умовах. Зміст будь-якого регулятиву людській діяльності як системного інформаційного комплексу може бути розшифрованим  таким чином: “Я (суб’єкт, що визначив себе як такого,  як носія конкретних індивідуальних енергетичних потенцій), в таких умовах (при стані середовища у межах припустимих параметрів, прийнятних для актуалізації даної форми активності), з цим об’єктом (оціненим як значущий для задоволення життєвих потреб) поступаю таким чином. Ідея єдності когнітивних (або гносеологічних), аксіологічних, екзистенційних та практичних компонентів в структурі людського світовідношення висловлювалась багатьма іншими дослідниками; авторові даного дисертаційного дослідження належить обґрунтування її провідної ролі в досліджуванні багаторівневої структури соціокультурних регулятивів людської діяльності в технологіях масової комунікації.

З погляду  наявності багаторівневих смислів у структурі соціокультурних регулятивів людської діяльності, формула регулятива R sl-cl  =  S1  →  P1   →  S2 →  (N1 + N2 + N3 + …Nn )    отримає новий вигляд:

R sl-cl  =  S1  →  P1 →  S2 →  (N1  + N2∆ + N3  + …Nn )

Розділ 3Сутність  технології масової комунікації”  присвячений обґрунтуванню ідеї про те, що сутністю технології масової комунікації є збереження,  а також передача здобутих знань, вмінь та навичок, якими  є  соціокультурні регулятиви людської  діяльності. Масова комунікація є провідним фактором, що забезпечує формування соціуму,  щоденну регуляцію його соціокультурної діяльності. Її історичним завданням по відношенню до системи соціокультурного існування соціуму є створення об’єктивно потрібних “типових” форм  людської життєдіяльності –  способу матеріального та духовного виробництва,  політичного управління, “образу життя” кожного окремого класу, соціального шару, типу особистості чи світогляду, стилю соціального спілкування,  форми гендерних відносин, шлюбу, сім’ї,  “моди” у різних сферах її виявлення тощо.

У підрозділі   3.1 “Поняття масової комунікації”  воно визначено як актуальний, багатозначущий і широко використаний концепт сучасного філософсько-антропологічного та філософсько-культурологічного пізнання. Але воно не завжди чітко визначається та логічно обмежується. Показано, що масова комунікація може здійснюватись на різних рівнях: на буденному та “надбуденному” (педагогічному, художньо-естетичному, релігійному,  науково-теоретичному); стихійному та навмисно організованому. Відтак, методологічну значущість має  визначення масової комунікації  як сукупності розмаїтих інформаційних взаємодій,  де можна виділити спрямовані впливи одиничних  активних комунікаторів на загальну кількість членів соціуму, або на їх більшість (“масу”), а також на індивіда як на середньо-статистистичний елемент цієї маси,  безпосередньо “за  буття” соціуму. “Масова комунікація” у такому її розумінні є особливим феноменом,  що утворює духовні шари суспіль

Розділ 3 &l

© 2010 olena.scherbina.sumy.ua | Design by metamorphozis.com. | Powered by Lubimy Site